Шукаючи миру у Божому милосерді

Святе Письмо описує ранню Церкву таким чином: «Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі» (Діян 4, 33).

Ми також знаємо, як вони свідчили про воскреслого Христа: «Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане та й клали в ноги апостолів, — і роздавалось це кожному за його потребою» (Діян 34-35).

Вони свідчили про воскреслого Христа, охоче жертвуючи чимось, щоб задовольнити потреби інших членів громади. Вони свідчили про Воскресіння, ставши знаменами та знаряддями Божого милосердя у нашому світі. Боже милосердя перемогло гріх, зло, страждання і смерть, бо наш Спаситель, Ісус Христос, встав із могили, щоб дати нам те, чого ми найбільше потребували — але на що зовсім не заслуговували. Він добровільно пожертвував собою, щоб заслужити для нас прощення, мир, любов, надію тощо.

Воскреслий Христос об’явився своїм переляканим учням не для того, щоб заслужено докорити їм, а щоб дати їм мир: «А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, — а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, — увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: “Мир вам!”» (Йн 20, 19). Вони не могли знайти цей мир за замкненими дверима у страху перед юдеями. Цей мир, перш за все, є даром Божественного милосердя від воскреслого Христа. У своєму милосерді Він вільно запропонував їм той дар миру, якого так потребували їхні налякані серця, і на який вони не заслуговували через свою невірність Йому. Він показав їм рани на своїх руках і боці, щоб переконати їх, що Він добровільно віддав своє життя, щоб вони могли отримати цей дорогоцінний дар миру.

Але цей мир — не просто дар, який потрібно отримати; це також відповідь на заклик до місії як знаку і знаряддя Божого милосердя до світу силою Святого Духа: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас. […] Прийміть Духа Святого!» (Йн 20, 21-22). 

Поміркуймо над прикладом Томи. Інші учні намагалися поділитися з ним Доброю Новиною: «Ми Господа бачили». Але Тома відмовився повірити і назвав умови для своєї віри: «Якщо не побачу на Його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік Його, — не повірю!» (Йн 20, 25). Вони не прогнали його як віровідступника, але дали йому терпіння та розуміння, яких він потребував, хоч і не заслуговував.

У своєму милосерді Ісус показав Томі рани, які Він витерпів, щоб ми могли мати в Ньому «всяке духовне благословенство у Христі» (Еф 1, 3). Попередні слова інших учнів та їхнє милосердне ставлення до Томи підготувало його і схилило до того, щоб отримати таку необхідну, але незаслужену віру і вигукнути: «Господь мій і Бог мій!» Подібно до Христа, її Голови, Церква відображає Боже милосердя, прагнучи задовольнити потреби всіх людей.

Воскреслий Господь колись сказав святій Фаустині Ковальській: «Людство ніколи не пізнає миру, доки не звернеться до Мого милосердя». Ми матимемо мир лише тоді, коли звернемося до Його милосердя і приймемо його — спочатку як дар, а потім як місію стати знаками та знаряддями Божого милосердя у світі.

Щоб мати у собі цей мир Христа, ми повинні правильно відповісти на наступні питання.

По-перше, чи приймаємо ми Боже милосердя як дар? Воскреслий Христос не соромиться показати рани, які Він витримав із любові до нас. Чи ми достатньо сміливі, щоб, дивлячись на Його рани, показати Йому свої  — від власного гріховного вибору та від шкоди, якої нам заподіяли інші? Чи ж намагаємося, соромлячись, приховати свої рани і вдати, що їх у нас немає? Наскільки впевнено ми приносимо свої гріхи до Таїнства сповіді? Чи залишаємо ми ці гріхи на хресті після того, як отримали Його прощення, чи досі продовжуємо бити себе за своє минуле?

По-друге, наскільки ми усвідомлюємо численні потреби сучасного світу? Чи розуміємо ми необхідність безкорисливої любові, прийняття, зцілення, прощення, надії, віри та спасительних істин? Як ми дбаємо про численні матеріальні та духовні потреби нашого світу? Наскільки ми занепокоєні долею немовлят, які волають про шанс на життя і благають не дати їх убити в материнській утробі? Чи торкаються нас будь-які з цих потреб?

По-третє, чим ми готові пожертвувати зараз, щоб задовольнити ці потреби? Чи готові ми віддати частину свого часу та скарбів заради цих потреб? Чи готові ми поставити на карту свої таланти та репутацію задля інших? Чи готові ми відмовитися від комфорту, безпеки, престижу заради тих, хто цього потребує? Чи готові витерпіти образи та рани власного его, щоб задовольнити чужі потреби? Ми не можемо бути знаком і знаряддям Божого милосердя, якщо не хочемо і не готові пожертвувати чимось із любові до Христа.

Ми не можемо чекати, поки люди стануть гідними, перш ніж поділитися з ними отриманим Божим милосердям. Ісус не чекав, поки ми заслужимо на Його дари, щоб віддати за нас своє життя: «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5, 8). Пресвята Діва Марія не чекала, поки Єлизавета попросить Її про візит або заслужить на нього: «І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк 1, 43). 

Якщо ми справді хочемо мати мир Христовий у наших серцях, ми не повинні чекати, поки інші оцінять нас або заслужать на нашу увагу.

Євхаристія — це самопожертва Христа, якою Він милосердно здобув для нас усе незаслужене, чого ми потребуємо, особливо дар Його миру. Ісус своїм Духом дає нам силу бути свідками Його Воскресіння та знаком і знаряддям Божественного милосердя у світі. Силою цього Духа ми також можемо брати участь у самопожертві Христа. Ми матимемо Його мир і насолоджуватимемося ним лише тоді, коли теж добровільно жертвуватимемо чимось заради потреб інших, незалежно від того, заслуговують вони на це чи ні.

Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange