Під час шостої зустрічі кардиналів, які збираються у Ватикані, готуючись до обрання нового Наступника св.Петра, настоятель бенедиктинського абатства святого Павла за мурами виголосив духовну конференцію.
Це перша з двох передбачених регламентом конференцій, проведення яких було затверджено на 3‑й загальній конгрегації кардиналів у четвер 24 квітня 2025 року, пише Vatican News.
Не замкнене місце
У такий момент, повний наслідків для Церкви, як обрання папи римського, всі думки мають бути зосереджені на особі Ісуса, — сказав о.Донато Ольярі OSB кардиналам під час медитації.
Нехай же конклав буде не «місцем, замкненим на ключ» (як випливає з самого терміну), а світлицею, де панує «свобода Святого Духа», який «омолоджує, очищає, творить». Абат Донато Ольярі, настоятель монастиря святого Павла за мурами, виголосив медитацію для кардиналів.
Важливий момент у житті Церкви
Апостольська конституція «Universi dominici gregis», яка регламентує період вакантності Папського престолу та обрання нового Наступника св.Петра, передбачає, що кардинали призначать двох духовних осіб, які відзначаються здоровою доктриною, мудрістю й моральним авторитетом, виголосити перед кардиналами два виважені роздуми про актуальні проблеми Церкви та про просвітлений вибір нового Папи.
Абат Ольярі на початку роздумів підкреслив, що «в момент, настільки повний наслідків для Церкви», як вибір Папи, необхідно заново зосередити душу, розум і серце навколо особи Ісуса: адже саме Його «покликана звіщати і свідчити світові» Церква. Водночас треба почерпнути від Ісуса лагідність і смирення, милосердну та співчутливу любов. Церква, яка вкорінена в Христі, є «вчителькою братерства», спрямованою до «культури зустрічі й будування мостів, а не стін, — до чого постійно заохочував Папа Франциск», нагадав о.Донато Ольярі.
Мати, а не мачуха, далека від замкненості на собі, готова простягнути руку допомоги тим «братам і сестрам у людстві», які не є її частиною; Церква, закорінена в Христі, — це насамперед Церква, яка ставить у центр уваги відкинутих, убогих, позбавлених засобів до існування, останніх. У зв’язку з цим абат Ольярі зупинився на «богословській категорії», яку ввів покійний Папа Бергольйо. Згідно з нею, бідність, ще перш ніж бути соціологічною та етичною проблемою, є «питанням, яке стосується доктрини». Проповідник нагадав про важливість єдності й сопричастя Церкви, сприйнятих як «плюралістична єдність і сопричастя відмінностей», де інакшість розглядається як «можливість для шанобливого і діалогічного обговорення, для пошуку креативних шляхів», якими треба йти разом. Із цього випливали роздуми проповідника про «синодальний шлях», який, поряд із «певним спантеличенням чи застоєм», все ж посприяв «участі й оновленню в кожному куточку світу».
Момент молитви в перерві між доповідями на загальній конгрегації
Виклики перед Церквою
Значну частину роздумів о.Ольярі присвятив викликам перед Церквою в нинішньому світі, вказуючи на антропологічні зміни, війни, автократії та націоналізми; посткапіталістичний лібералізм, заснований на чистому прибутку, нищення довкілля; небезпеки, пов’язані з новими технологічними здобутками; міграцію та «нездатність політики знайти рішення, які б поважали священний принцип гостинності, солідарності та інклюзії»; «всепроникну та інвазивну» секуляризацію, особливо в західних суспільствах. Все це, за його словами, — перехрестя, якими Церква покликана «без страху» прямувати шляхом діалогу, «посиленого Папою Франциском на всіх фронтах» як «конститутивного елементу місії» Церкви.
Абат не забув згадати і про внутрішні виклики Церкви, такі як «гнійна чума» зловживань, зменшення кількості священницьких і чернечих покликань, необхідність пошуку нових мов, щоб достукатися до сучасної людини, роль жінки, ризик клерикалізму та бюрократизації священницького служіння. Звідси заохочення розгледіти поміж складками численних ран «живу присутність Воскреслого Господа», який супроводжує свою Церкву також і серед історичних труднощів.
Церква, що вміє надіятися
Бенедиктинець вдався до ще одного образу, щоби представити Церкву: до образу майстерні гончаря, яким є Господь. Він, власне, ліпить глину, щоби створити щось «прекрасне і значуще», і своєю терпеливою працею вчить «бути витривалими, не занепадати духом, не здаватися» перед лицем невдач. Адже, як навчав Папа Берґольйо, терпеливість «має багато спільного з надією» — для якої вона є одночасно і дитям, і опорою. У цій перспективі, додав абат Ольярі, «Церква, яка вміє бути терпеливою, є Церквою, яка вміє надіятися, запаленою майбутнім», із якої Бог виходить назустріч людству.
фінансово.
Щиро дякуємо!
