Продовжуємо вивчати надзвичайну подію в житті вселенської Церкви минулого століття — Другий Ватиканський Собор, 60-ліття з проведення якого ми відзначаємо.
Попереднього разу о. Андрій Твердохліб на Vatican News розповідав, якими були очікування колегії кардиналів від вибору Папи Йоана ХХІІІ і про перші несподіванки, пов’язані з цим обранням. Цього разу прослідкуємо перші реакції на оголошення про скликання вселенського собору.
28 жовтня 1958 року кардинали, зібрані на конклаві після смерті Папи Пія ХІІ, обрали Наступником святого Петра кардинала Анджело Джузеппе Ронкаллі, який був Патріархом Венеції та обрав собі ім’я Йоан ХХІІІ. На момент обрання йому було вже 77 років. Попереднього разу ми сказали, що першою несподіванкою став вибір папського імені — Йоан ХХІІІ. Це ім’я було досить популярним серед Римських Єпископів аж до початку XV століття. Однак після тодішнього папи Йоана ХХІІІ (1410-1415), який вважається антипапою, це ім’я перестали обирати.
Другою великою несподіванкою стало повідомлення папи про рішення підготувати та провести собор. Таке своє рішення він проголосив менш як за три місяці після свого обрання. Йоан ХХІІІ обрав датою повідомлення про собор 25 січня 1959 року, у свято Навернення апостола Павла. Місцем оголошення стала папська базиліка святого Павла поза мурами. Однак, перш ніж повідомити колегії кардиналів про своє рішення, він хотів почути думку державного секретаря кардинала Доменіко Тардіні, який сприйняв її з великим ентузіазмом.
У своєму щоденнику папа Ронкаллі так описав зустріч із кардиналом Тардіні:
«15 січня, четвер. Під час розмови із Тардіні я хотів засягнути його думки стосовно ідеї, яку маю намір запропонувати членам колегії кардиналів, які прибудуть до базиліки святого Павла 25 січня. (…) Ідея про вселенський собор із можливістю доповідей усіх католицьких єпископів кожного обряду та кожного регіону світу. Моє серце було сповнене ваганням та невпевненістю. Відповідь, яку я відразу ж отримав, була для мене настільки хвилюючою, що я навіть не міг розраховувати на такий приємний сюрприз: “О! Та це ж є світла та свята ідея. Вона походить направду з небес. Святіший Отче, її потрібно розвинути, опрацювати та поширювати. Це буде великим благословенням для усього світу”. Я був щасливий. Дякував Господеві, що мої плани отримали таку печатку підтвердження».
Будучи впевненим у правильності свого рішення, після завершення богослужіння в базиліці святого Павла, папа Йоан ХХІІІ на короткій зустрічі з кардиналами, також присутніми на цій молитві, приватно повідомив їм про своє потрійне рішення: проведення дієцезального синоду в Римі, скликання вселенського собору Католицької Церкви та оновлення кодексу канонічного права. На цій зустрічі були присутні 17 кардиналів і, за винятком двох, усі були італійцями.
Офіс особистого секретаріату папи запросив кардиналів узяти участь у молитві Вечірньої та затриматися після неї, оскільки Папа мав оголосити деякі цікаві повідомлення. Більшість кардиналів були не надто уважними до цієї звістки, думаючи, що літнього віку папа захоче провести духовні роздуми над подією навернення святого Павла в день його літургійного спомину та розповісти про стосунки з іншими християнськими конфесіями. Тільки три людини знали про справжній зміст слів, які мали бути проголошені того вечора: папа, його особистий секретар та державний секретар кардинал Тардіні.
Отже, новий папа повідомив про своє рішення деяким кардиналам у капітульній залі при базиліці святого Павла поза мурами після завершення богослужіння в межах Тижня молитов за єдність християн. Увійшовши до базиліки, він помітив, що група присутніх кардиналів була досить нечисельною і йшлося передусім про прелатів старших віком та таких, які не мали обов’язків в Римській курії.
Ця новина про рішення папи була сприйняти з певною прохолодою з боку Римської курії. Водночас вона досить швидко облетіла кожен куток нашої планети, породжуючи очікування та зацікавлення, як серед сильних світу цього, так і серед звичайних людей. Попередній собор відбувся майже сто років тому і в Церкві назбиралося чимало питань, на які потрібно було знайти адекватну відповідь.
Новина про скликання Собору була опублікована в «L’Osservatore Romano» за 26-27 січня, але без особливого наголосу. Так, наче йшлося про якусь другорядну подію в житті Католицької Церкви. Хоч вона й була розміщена на першій сторінці, однак внизу, на маргінесі, майже прихована та в кількох словах: «Що стосується проведення Вселенського Собору, він, згідно з думкою Святішого Отця, має намір не лише збудувати народ Божий, а й хоче бути запрошенням до спільнот, нез’єдинених у пошуках єдності, до чого прагне так багато душ з усіх куточків землі».
За проханням Папи Йоана ХХІІІ кардинали мали б подати йому у письмово свої враження від новини про скликання Собору. Такого листа із запрошенням було надіслано від імені кардинала Тардіні. Варто згадати, що відповідей на цей листа надійшло лише 26 із 74. Більшість із них містили формальну згадку про те, що кардинали отримали текст звернення промови папи. Всі інші, натомість, дотримувалися мовчання.
Одним із перших листів, у якому висловлювалася підтримка такого рішення, був лист до кардинала Тардіні від архієпископа Мілана, кардинала Джованні Баттіста Монтіні, датований 2 лютого 1959 року. Цей лист містив звернення архієпископа Монтіні до Міланської дієцезії від 26 січня, в якому він давав свій коментар щодо проголошення Святішим Отцем собору. Наведемо лише деякі важливі думки, кі містилися у ньому:
«Наближається історична подія надзвичайної ваги. Не подія, що породжує ненависть чи терор, якими можуть бути війни зі своїми надзвичайно жахливим наслідками. Не подія, що може мати вплив на політичні стосунки, якими часто є швидкоплинні надзвичайні людські зусилля. Не подія, що може мати вплив на наукові відкриття чи тимчасову вигоду, якими часто є сумнівні надзвичайні винаходи нашої цивілізації. Але надзвичайна подія, сповнена миру та правди. Історична подія, яка дивиться у завтрашній день. Надзвичайна подія для народів та людських сердець, для Церкви загалом та для усього людства зокрема.
Цей Собор буде великим в усіх розуміннях цього слова. Нічого схожого до цього часу Церква ще не мала за двадцять століть своєї історії. Великим, як за чисельністю, так і за духовним єднанням. Великим за всеохоплюючою єдністю своєї ієрархії. Великим за вселенськістю свого виміру через залучення всього світу, як географічного так і цивільного. Історія відкривається нашим поглядам за посередництвом великих та столітніх бачень. Христова Церква постане перед нами зібраною довкола єдиного справжнього пастиря, вікарія євангельського Доброго Пастиря. Вона відкриє свої двері, запрошуючи та очікуючи на загублене стадо, яке, можливо, буде готовим до доленосного великого повернення».
Опісля першого моменту загальної несподіванки, почалися попередні кроки з підготовки до собору. Хоча, варто зауважити, що такі кроки були досить повільними. Буде справедливим, однак, згадати і про те, що два безпосередніх попередники папи Йоана ХХІІІ — Пій ХІ та Пій ХІІ — розпочали процедури із дослідження умов та обставин із метою підготовки до скликання собору в 1923 та в 1949 роках відповідно. Однак такі плани не дійшли до свого логічного завершення. Причиною цьому були події в міжнародній політиці тих років і, як наслідок, боязнь того, що можливий собор доведеться перервати, як це сталося в часи папи Пія ІХ під час проведення Першого Ватиканського Собору (1869-1870).
фінансово.
Щиро дякуємо!
