Червень — місяць, присвячений Пресвятому Серцю Ісуса. Любов Бога, виявлена у розп’ятому Христі, була центром відданості та благочестя від самого початку християнства. Але вперше особливий культ Пресвятого Серця виник у Середньовіччі.
Вшанування Пресвятого Серця ж у тій формі, яка знайома нам сьогодні, з’явилося у Франції у XVII столітті через приватне об’явлення, яке мала свята Маргарита Марія Алякок за підтримки її духівника-єзуїта, святого Клода де ла Коломб’єра.
До XVIII століття відданість Пресвятому Серцю та офіційні акти присвячення себе йому поширилися по всій Франції та за її межами. Під час французької революції Пресвяте Серце стало емблемою католиків-лоялістів, які протистояли антиклерикальним і атеїстичним силам революції. Католицькі контрреволюціонери у Вандеї мали знаки розрізнення з зображенням Серця Ісуса.
У 1856 році Папа Пій ІХ встановив урочистість Пресвятого Серця Ісуса для всієї Вселенської Церкви. В останній рік ХІХ століття Папа Лев ХІІІ видав енцикліку «Annum Sacrum», у якій проголосив, що «у головному храмі кожного міста і села» повинна відбутися урочиста присвята вірних усього світу Пресвятому Серцю Ісуса.
Папа Лев хотів, щоб спільна відданість Церкви Пресвятому Серцю була потужним нагадуванням для самих вірних і всього світу про царство Христа над усім творінням — царство, яке належить Йому за правом, як Сину Божому і завдяки страшній ціні, яку Він сплатив, щоб відкупити його.
Крім того, однією з причин, чому Папа закликав Церкву до цього присвячення, була стурбованість стрімким зростанням безбожності, особливо серед християнських народів. Він бачив, як релігію щораз більше виключають із повсякденного життя, як «між Церквою та суспільством зводять своєрідну стіну».
Таке нехтування авторитетом священного і божественного закону в суспільному житті, писав він, призводить «до усунення з нашого середовища християнської віри, і якщо це можливо, до вигнання з землі самого Бога». Далі він описав стан речей, неймовірно схожий на наші бурхливі та тривожні часи:
«Коли людські уми підносяться до таких висот зухвалої гордині, хіба дивно, що більша частина людської раси впала у такий душевний неспокій і зазнала таких бурхливих хвиль, що ніхто не може позбутися тривожності і небезпеки? Коли релігію одного разу відкидають, з цього випливає, що найнадійніші основи суспільного добробуту повинні поступитися місцем; тоді як Бог, щоб накласти на своїх ворогів покарання, на яке вони заслуговували, залишив їх жертвами їхніх власних злих бажань, щоб вони віддалися своїм пристрастям і остаточно виснажили себе надмірною свободою».
Це одна з великих, — а, можливо, і найбільша тема понтифікату Лева ХІІІ. Коли людина у своїй гордині намагається «звільнитися» від Бога, вона натомість стає рабом своїх пристрастей. Коли людина забуває Бога, вона втрачає з поля зору й себе саму.
Майже через століття Папа святий Йоан Павло ІІ резюмував позицію Лева ХІІІ, сказавши:
«Свобода, яка відмовилася би бути пов’язаною з істиною, впала би у свавілля і підкорилася би наймерзеннішим пристрастям, аж до самознищення».
У цих далекоглядних словах неважко почути відлуння Послання апостола Павла до римлян:
«Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки» (Рим 1, 24-25).
Це та сама історія гордовитого бунту, яку ми бачимо протягом усієї історії спасіння — від непокірних ізраїльтян, які повстали у пустелі, до Вавилонської вежі і аж до гріхопадіння, коли Адаму та Єві було обіцяно, що непослух зробить їх богами. Це історія людського роду у її приголомшливій простоті та впертій дурості: спокушені своєю гординею бути подібними до богів, ми повстаємо проти Бога, який створив нас подібними до Себе.
Але, незважаючи на це, «Син Божий став людиною, щоб ми могли стати Богом», за відомим висловом святого Атанасія.
З цієї причини відданість Пресвятому Серцю не менш гідна і важлива у наш час, ніж у Франції XVIII століття, чи у Середньовіччі, чи біля підніжжя Голгофи. Пресвяте Серце Ісуса — ідеальна протиотрута від гордині у наших серцях. Бог любить нас людським серцем, щоб ми могли навчитися брати участь у Його божественній любові.
«Слід покладати всі наші надії на це Пресвяте Серце, — писав Папа Лев, — і з упевненістю благати про спасіння людей».
У Пресвятому Серці Ісуса ми відкриваємо смирення Бога, яке перемагає і знищує гординю. У Його Пресвятому страждальному Серці наші власні серця мають спонуку до покаяння. У Пресвятому Серці наш власний егоїзм згорає у вогні любові та милосердя. У Його Пресвятому Серці ми зустрічаємо любов, яка створила, упорядкувала і продовжує підтримувати все. У Його Пресвятому Серці ми знаходимо силу і благодать любити так, як любить Він.
У Пресвятому Серці Ісуса ми знаходимо притулок і спокій навіть — і особливо — посеред випробувань і страждань нашого віку.
Переклад CREDO за: Стівен П. Вайт, The Catholic Thing
фінансово.
Щиро дякуємо!
