Джордж Вайґель, публіцист, філософ та папський біограф, у своїй колонці для «First Things» розмірковує над тим, як без належного розділення жертви і агресора у війні росії з Україною ватиканська «миротворча місія» може лише погіршити ситуацію.
Через кілька днів після призначення кардинала Маттео Дзуппі головою ватиканської «миротворчої місії» з метою «допомогти пом’якшити напруженість у конфлікті в Україні» (як висловилися «Vatican News»), на першій шпальті газети «Washington Post» з’явилося приголомшливе зображення.
Воно продемонструвало, наскільки складне завдання стоїть перед кардиналом Дзуппі. Тому що це був супутниковий знімок Бахмута, що демонстрував спустошення, яке можна порівняти з Берліном у квітні 1945 року.
Додайте до цього викрадення росіянами українських дітей, зґвалтування, вбивство та інші воєнні злочини, скоєні російськими військовими, а також постійні невибіркові атаки російськими ракетами і безпілотниками цивільних цілей в Україні, і будь-який серйозний аналіз цієї війни приведе до одного висновку: це не симетричний «конфлікт», де можливе посередництво між сторонами (як це було у Мозамбіку, де Дзуппі та Спільнота святого Егідія працювали над припиненням громадянської війни). Це абсолютно асиметрична ситуація, коли агресору, який чинить геноцид, протистоїть вільний народ, повний рішучості захистити свою націю та її суверенітет.
Простіше кажучи, якщо росія програє, то вона програє війну. Якщо Україна програє, то вона програє Україну.
Незрозуміло, чи Святий Престол повністю усвідомив цю фундаментальну асиметрію та її наслідки для післявоєнного миру. Працюючи у Римі на початку цього місяця, я почув відлуння стурбованості Ватикану тим, що вимога Президента України Володимира Зеленського вивести всі російські війська з окупованих територій України ускладнить врегулювання шляхом переговорів. Такий аналіз, здається, випускає з уваги важливий політичний момент, який полягає у тому, що Зеленський, попри все його красномовство, йде за волею свого народу, не спонукаючи його до нерозумних вимог. Подібні відгуки я чув і про занепокоєння Ватикану нібито екстремальними позиціями Польщі та країн Балтії — так, ніби немає розумних побоювань, що будь-яка форма перемоги росії зробить ці країни наступними у «списку покупок» владіміра путіна.
Певні ватиканські кола, схоже, також мають намір підтримувати екуменічні контакти з російською православною церквою, незважаючи на очевидний факт, що керівництво цієї церкви повністю підконтрольне кремлю. Це створює ще одну асиметрію, у якій католицькі церковні лідери «ведуть діалог» з агентами російської державної влади та ФСБ, що прикидаються церковними ієрархами. Ця турбота поширюється не лише на московського патріарха (який замолоду був співробітником КДБ у женевській штаб-квартирі Всесвітньої ради церков), а й на його нового «міністра закордонних справ» митрополита Антонія, який є цілковитим «творінням» кіріла. Вона охоплює і попередника Антонія, митрополита Іларіона, який зараз перебуває у Будапешті, і який скористався 20-хвилинною розмовою з Франциском під час нещодавнього папського візиту до Угорщини, щоб опублікувати на Ютубі відео, яке пропагує непристойні вигадки, нібито путінська росія — захисник християнської цивілізації.
Все це не віщує нічого доброго ватиканській «миротворчій місії». Це навіть підвищує ймовірність того, що ватиканська дипломатія, не визнаючи основних моральних і політичних асиметрій у цій війні, може погіршити ситуацію. Неправильно спланована та погано реалізована «миротворча місія» сприятиме брехні про дві еквівалентні сторони «конфлікту», які потрібно звести разом через «посередництво». Ця фальсифікація реальності, підкріплена тим, що дехто сприйме за авторитет Святого Престолу, може підірвати рішучість Заходу підтримувати потерпілу сторону — Україну — заради досягнення того, що неминуче буде тимчасовим миром з безсумнівним агресором: росією.
Щоб цього не сталося, певні кроки з боку Ватикану видаються вкрай необхідними.
По-перше, найвища влада Церкви повинна чітко дати знати, що вона розуміє екзистенційний характер конфлікту: це не симетричне змагання між морально та політично рівними «учасниками». Війна росії проти України є невиправданою, незаконною та геноцидною агресією, в якій Україна бере участь для необхідної і законної самооборони.
По-друге, Ватикан повинен призупинити всі офіційні екуменічні контакти з російським православ’ям доти, доки московський патріархат не продемонструє, що він є церковним органом, а не інструментом російської державної влади.
Якщо росія у відповідь на такі роз’яснення (або з будь-якої іншої причини) перешкоджатиме або відмовлятиметься співпрацювати з гуманітарними зусиллями Ватикану щодо повернення українських дітей додому, суть агресії путіна стане незаперечною. Такими тоді будуть і перспективи «миротворчої місії» Святого Престолу, яка зможе справді сприяти встановленню миру.
фінансово.
Щиро дякуємо!
