Якщо католик не зобов’язаний вірити в істинність навіть тих об’явлень, які Церква визнала, включно зі славетними Лурдом і Фатімою, то чи не було би простіше взагалі такими явищами не перейматися?
Над запитаннями розмірковує о. Яцек Салій, домініканець.
Підійдімо ще з іншого боку до цієї теми. Деякі об’явлення набули в Церкві такого високого рівня схвалення, що викликали духовні зрушення соціального виміру. Деякі дали початок санктуаріям, що привалюють натовпи прочан, а не раз навіть стали причиною встановлення нових літургійних свят. Чому в правдивість цих об’явлень ми вірити не зобов’язані?
Відповідь на це запитання знайдемо в Катехизмі Католицької Церкви. «Христос, Син Божий, що став людиною, є єдиним, досконалим і остаточним Словом Отця. У Ньому Він говорить усе, і не буде іншого Слова, крім цього». Це спасительне об’явлення «ніколи не закінчиться, і не треба очікувати, таким чином, ніякого нового публічного об’явлення аж до приходу у Славі Господа нашого Ісуса Христа» (ККЦ 65, 66).
Однак же за час існування Церкви відбулося не одне істинне об’явлення. Катехизм це пояснює так:
«Упродовж віків були так звані ‘приватні’ об’явлення, деякі з яких були визнані Церквою. Але вони не належать до спадщини віри. Їхня остаточна роль — не ‘покращити’ і не ‘доповнити’ остаточне Об’явлення Христа, а допомогти, щоб воно повніше уводилось в життя в певну історичну епоху» (ККЦ 67).
Так, історія знає і такі приватні об’явлення, кінцевою метою яких було вийти за межі Євангелія та замінити його. Вже в середині ІІ століття велике замішання в Церкви викликав такий собі Монтан, що посилався на об’явлення, які нібито отримував від самого Святого Духа. Найвідомішим об’явленням такого типу є Магометове, отримане в першій половині VII століття нібито від Архангела Гавриїла. Воно було записане в Коран і стало початками ісламу. До цієї групи приватних об’явлень належать також ті, які отримав Джозеф Сміт, укладаючи Книгу Мормона. Звісно, Католицька Церква відмежовується і тримається віддалік від усіляких спроб змінити або перекрутити Євангеліє.
Церква в цьому керується такою порадою апостола Павла: «Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!» (Гал 1,8). Проста істина, що жодні чуда чи об’явлення, які спотворюють або усувають те, що Бог нам уже своїм авторитетом підтвердив, не можуть походити від Нього, — відома ще зі Старого Завіту. В П’ятикнижжі Мойсея міститься така засторога:
«Як між вами з’явиться пророк або сновидця і покаже тобі якийсь знак або чудо, і справдиться той знак чи чудо, що про них він сказав до тебе, говоривши: ‘Ходімо слідом за іншими богами, що їх не знаєш, та й служімо їм’, — то ти не слухай того пророка або сновидцю; бо Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб довідатися, чи ви любили Господа, Бога вашого, всім серцем вашим і всією вашою душею» (Втор 13, 2‑4).
Саме в цьому дусі діє Церква, дистанціюючись від усяких надзвичайних подій, які, попри свій релігійний зміст, спотворюють віровчення, зроджують поділи, звертають релігійну увагу в напрямку нездорових сенсацій. Апостол Йоан вчить чітко: «Не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога» (1 Йн 4,1).
Якщо подивитися на об’явлення, які Церква схвалила, то треба визнати, що всі вони стали сильним зміцненням віри. Вже перше відоме нам приватні об’явлення, яке мав вільновідпущеник Єрм (Герм, Гермас) за часів папи Пія І (бл. 145 – 155 р.н.е.), було посланням розради й надії для тих християн, які під час імперських переслідувань впали в кризу віри. Янгол звелів Єрмові переказати запевнення, що Бог прагне виявити милосердя навіть до відступників від віри, якщо тільки вони навернуться. Скрушеним відступникам, але також усій Церкві це дуже допомогло скріпитися духом після недавніх переслідувань.
Чимало з нас, католиків, донині є бенефіціарами («отримувачами благ») євхаристійних об’явлень, які у ХІІІ столітті мала св. Юліана з Корніллона, як і тих, що були чотирма століттями пізніше, об’явлень Пресвятого Серця Ісуса, які мала св. Маргарита Марія Алякок. Головне послання цих об’явлень — що Євхаристія це дар, гідний найбільшого вшанування, і що любов Бога до нас сповнена ніжності й прощення — було відоме з апостольських часів і знайти його можна вже в Євангеліях.
Те саме можна сказати про об’явлення в Лурді, Ля Салетт чи Фатімі, як і про заклики до навернення, покути і молитви, що линуть звідти, а зокрема заклик до молитви Розарію. Розарій — як його влучно назвав великий промотор цієї молитви папа Лев ХІІІ — це молитовне скорочення Євангелія. Отож Матір Божа, яка в цих місцях об’явилася, підказує нам у такий спосіб, щоб ми всю правду про Ісуса Христа старалися приймати серцем, повним молитви.
Можна запитати: навіщо нам ці об’явлення, якщо і без них ці переказувані ними духовні знання Церква вже знає? Погляньмо для прикладу на об’явлення у Фатімі. Головна їхня суть — заклик до покути, а отже — можна би подумати — нічого нового, звичайне нагадування науки, викладеної в Євангелії. Тим не менше, жодна папська енцикліка, жодні душпастирські плани не зуміли би оживити релігійність стількох тисяч і мільйонів людей, яких привела до Христа Його Матір, об’являючись у Фатімі.
Те саме можна сказати про об’явлення, що дали початок культові Пресвятого Серця Ісуса. Весь зміст цих об’явлень наявний у Євангелії. Хіба ж без св. Маргарити Марії католики не знали би про те, що Христос — безконечно милосердний, що наші гріхи Його ображають, а Святе Причастя — це незамінна пожива для життя вічного? Однак же саме завдяки культові Пресвятого Серця відбулося в ті часи велике духовне зростання цілої Церкви.
Зрештою, придивімося до об’явлень св. Сестрі Фаустині. Вже дві тисячі років віруючі християни добре знають, що нам можна і потрібно довірятися Господу Ісусові. Однак же принесене Фаустиною «Ісусе, довіряю Тобі!» звершує чуда в душах мільйонів людей.
фінансово.
Щиро дякуємо!
