Святий Йосиф Каласанті

Римо-катол.: 25 серпня (довільний спомин)

Написання прізвища святого, про якого мова, різні джерела подають по-різному. В іспанському оригіналі: José de Calasanz. Натомість маємо доволі точне його зображення, хоча від смерті св. Йосифа до винайдення фотографії залишалось не менше ніж два століття. Його нам залишив видатний іспанський митець Франсіско Гойя. На картині «Останнє причастя Йосифа Каласанса», написаній у рік відкриття всесвітньо відомого мадридського музею Прадо, наш святий зображений як на іконі — з німбом навколо голови. Хто ж був цей чоловік?

Йосиф Каласанті (Каласанс), відомий також під чернечим ім’ям як Йосиф від Матері Божої (лат. — Josephus a Matre Dei) народився 11 вересня 1556 (за іншими джерелами — 1557) року в родовому замку поблизу Петральта-де-ла-Саль, комуна (територіальна громада) Петральта-де-Каласанс, у провінції Арагон в Іспанії. Був наймолодшим із п’яти (за іншими джерелами — восьми) дітей шляхетної родини Педро Каласанса і Марії Гастон. Батьки забезпечили йому прекрасну домашню освіту, яку він продовжив спершу в навчальних закладах Петральди й Естаділли, потім в університеті Леріди, де вивчав філософію і право. Далі, здобувши ступінь доктора юриспруденції, з відзнакою закінчив теологічні курси у Валенсії та Алькала-де-Енаресі. Не знаємо точно, як саме розпізнав Йосиф своє покликання до служіння Богу і людям у священстві. У деяких джерелах можна прочитати, що таке рішення він прийняв після важкої хвороби — раніше ж мав намір одружитися.

17 грудня 1583 року Йосифа висвятив єпископ Уго Амбросе де Монкада; невдовзі молодий священник став секретарем єпископа Каспера де ла Фіґуери. Чудова освіта, ревність у виконанні обов’язків могли забезпечити йому шанс на швидке просування ієрархічними сходинами. Можливо, так би воно й було. Але усе змінила поїздка до Рима у 1592 році. На берегах Тибру майбутній святий зустрів дітей із бідних родин, відкинутих на периферію: не тільки Вічного Міста, але й суспільства. Ця зустріч і стала тим пунктом, що змінив напрямок його подальшого життя.

Йосиф перебрався до Рима з наміром присвятити себе справі освіти дітей із незаможних родин. П’ятьма роками пізніше, втілюючи цей намір у життя, Йосиф відкрив у сакристії римського храму св. Дороти школу для навчання покинутих суспільством дітей, яка стала першою в Європі загальноосвітньою (і загальнодоступною, оскільки безкоштовною) школою.

Школа була відкрита для дітей із будь-яких сімей, незалежно від їхнього матеріального становища. Протягом кількох років навколо школи виникла спільнота однодумців, які спочатку просто збирали кошти на її утримання. Ця спільнота стала братством, яке 1602 року затвердив папа Климент VІІІ. Але Йосиф Каласанті на цьому не зупинився: для поширення розпочатої справи він задумав створити чернече згромадження, яке б займалося освітою та вихованням дітей і юнацтва. Цей намір здійснився 1617 року, а ще через чотири роки папа Григорій XV надав згромадженню статус чернечого ордену. Він існує понині. Його повна назва — Орден бідних регулярних кліриків побожних шкіл Божої Матері (лат. — Ordo Clericorum Regularium Pauperum Matris Dei Scholarum Piarum), скорочено його називають орденом піарів (або ще піярів чи піаристів). Йосифа Каласанті обрали першим генеральним настоятелем нового ордену: спочатку — на дев’ять років, а 1632 року — довічно. Крім звичайних чернечих обітів послуху, чистоти і вбогості, брати-піари приносили також обіт присвятити себе справі освіти народу. Піаристські навчальні заклади почали поставати на Апеннінському півострові, далі — на Сицілії, в Іспанії, після 1642 року — в Польщі.

1646 року рішенням папи Інокентія Х орден був скасований. Одні джерела стверджують, що обставини, які до цього призвели, досі нез’ясовані, інші — що причиною стали скандали, пов’язані з сексуальними зловживаннями в одному з піаристських монастирів. Навряд чи є сенс зараз це з’ясовувати: різного роду зловживання проникли в церковне середовище не в ХХІ столітті, як і не виключно в наш час з’явилися ті, хто використовує такі факти, щоб очорнити Церкву. Для засновника ордену піарів це було важким випробуванням, яке він зносив стійко, з вірою, що розпочата ним справа знову відродиться. Вірив, і не помилився, хоч і до кінця земного життя не дочекався. Це сталося через вісім років після його смерті, у 1556 році. Спочатку — зі статутом чернечого згромадження, а з 1669 року — остаточно як орден. Нині піари (за станом на 2014 їх було 1330, з чого 989 — священники) працюють у 216 осередках по 30 країнах світу.

Земний шлях Йосифа Каласанті завершився 25 серпня 1648 року. Через століття, в серпні 1748 року, папа Бенедикт XIV проголосив його блаженним, 16 червня 1767 року папа Климент XIII зарахував його до грона святих. 13 серпня 1948 року папа Пій XII проголосив св.Йосифа Каласанті покровителем християнських шкіл та християнської освіти.

Принципи навчання й виховання, що їх впроваджував св.Йосиф Каласанті, для того часу можна назвати революційними. Крім того, що він, як згадано, був творцем першої в Європі в прямому значенні загальноосвітньої школи, — він також уперше розробив програму поетапного навчання, що ділилась на вісім класів (зі зворотною нумерацією від восьмого до першого), об’єднаних у чотири етапи. Також уперше в історії св.Йосиф Каласанті впровадив до навчальних програм такі предмети, як каліграфія та вивчення рідної мови (нагадаємо, що мовою освіти і науки в той час здебільшого була латина).

Реформаторським — або, скоріше, також революційним — був підхід святого як до професії вчителя, так і до взаємин учителя й учня. Він підкреслював, що метою справжнього вчителя є не тільки інтелектуальний, але й моральний розвиток учня, і досягнути цього неможливо як без особистого прикладу вчителя, так і без ставлення до учня як до особистості, що має свою гідність. Тому він категорично забороняв тілесні покарання, висуваючи на перший план заохочення учнів до здобуття і накопичення знань. Важливим він вважав суворий контроль за професійним рівнем учителів: власне, четвертий обіт, що його складали ченці заснованого ним ордену, він розглядав саме як поєднання їхньої побожності й професіоналізму. Погляд св. Йосифа Каласанті на чернече життя, як і на життя християнина взагалі, найкраще розкривають деякі його вислови, що збереглися завдяки його сучасникам:

Погано використовує житло той, хто в ньому не розмовляє з Христом або не працює для Христа.
Хто в служінні Богу прагне власної користі — служить не Богу, а самому собі.
Горе тому, хто злий посеред добрих!
Як може померти у Господі чернець, який за життя не працював для Нього?
Не є чистим той, хто хутко не виганяє ворогів чистості.
Не є слухняним той, хто, маючи певні обов’язки, чинить на власний розсуд.
Горе тобі, який інших навчаєш словами, а прикладом збиваєш з пуття.
Слуга Божий живе не для того, щоб їсти, а щоб жити — служити.
Лінивий чернець — радість диявола.
Язик ченця — рупор думки і серця.
Не здатен побачити Христа, хто не здатен страждати для Христа.
Слуга Христа прагне бути святим, але не прагне це демонструвати.
Ти нічого не дав Христу, якщо не дав Йому все твоє серце.
Христовий слуга усе терпеливо зносить, мало говорить, але багато працює для Христа.

© Copyright «CREDO» 2020. Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.