Сьогодні, 2 серпня 2023 р., на офіційний початок XXXVII Дня молоді в Лісабоні прибуде Папа Франциск. Зустріч триватиме до 6 серпня.
Молодий волонтер із Польщі Бартош Плацак, який бере участь в організації Дня молоді в Лісабоні, нещодавно супроводжував голову оргкомітету, єпископа Амеріко Аґіяра, під час його візиту в Україну.
Розповідаючи про зустрічі з молоддю в Зарваниці й Бердичеві, він зауважив: там панувала та сама атмосфера, той самий дух, що й на Світових днях молоді. «Це той самий Бог, Пресвята Трійця, який там присутній і дає цій молоді радість і надію», — сказав він для Vatican News.
«Перед поїздкою в Україну в мене не було багато очікувань — так само, як і перед кожним паломництвом чи подорожжю: не хочу мати очікування, щоби потім не розчаровуватися, якщо щось буде не так. Але, звісно, це було щось зовсім інше. Про що я точно знав уже перед поїздкою, то це те, що я повинен мати відкрите серце, а також бути уважним, слухати і роздумувати. Потім, коли ми вже були в Україні, багато речей, багато людей, багато свідчень мене здивували», — зазначає Бартош Плацак. Він брав участь в організації Днів молоді в Кракові, Панамі й ось тепер у Лісабоні.
Молодого волонтера вразило, що в Україні він побачив немовби дві різні реальності: з одного боку, люди працюють, ходять по магазинах, п’ють каву з друзями; а з іншого боку, триває війна. «І очевидно, що людям потрібна ця перша реальність, щоб не жити тільки в реальності війни», — зауважує він.
Делегація оргкомітету СДМ з українськими священниками
Досвід війни через зустрічі і слухання
Бартош не стримує емоцій, коли розповідає про свідчення людей. Разом із єпископом Аґіяром вони потрапили на похорон військового у Львові, а потім були на кладовищі й побачили багато українських прапорів. Їм пояснили, що по всій Україні на цвинтарях можна побачити могили з українськими прапорами, і це означає, що там поховані українські воїни. «Мене це дуже зворушило, — каже він. — Ми не планували йти на похорон, але коли зайшли до храму — нам повідомили, що за кілька хвилин буде похоронне богослужіння, і ми вирішили залишитися, щоб віддати шану цьому воїну і його родині».
Серед моментів, які надовго закарбувалися в пам’яті молодого поляка, — маленький син загиблого солдата, якому побратими його тата передають стяг, що був на його труні, а також розмова на кладовищі з жінкою, яка розповіла, що втратила на війні сина і чоловіка. Не забуде він і жахливу розповідь про школу в Ірпені, у підвалі якої російські військові облаштували місце для катувань, а на стінах писали імена людей, яких вони вбили.
Коли від почутого застигає голос
Бартош Плацак удвічі важче переживав емоційне навантаження, слухаючи ці розповіді, бо він перекладав для єпископа Аґіяра. «Тому я слухав кожну історію двічі, і вони мене шокували, — розповідає він. — Коли слухав деякі історії, в певні моменти мені бракувало повітря, я не міг говорити, бо те, що я чув, було просто чимось нелюдським». Одна з таких жахливих розповідей була про 12‑річну дівчинку, яка зазнала зловживань з боку російських солдатів, бачила, як вони знущалися також із її мами, а потім як убили її маму та братів. «Тепер із нею працюють психологи, але уявіть біль цієї дівчинки. Їй 12 років, і в той же час, у певному сенсі, вона вже така доросла, бо стільки пережила у своєму житті, у своїй невинності», — каже Бартош.
Незабутніми будуть також відвідини Бучі та зворушливий момент зустрічі єпископа Амеріко Аґіяра зі священником православної церкви, який забирав із вулиць Бучі тіла вбитих українських цивільних і військових. «Владика подарував цьому священникові свій нагрудний хрест, і той також зняв із шиї свій хрест і подарував єпископові, який не очікував цього, і сказав, що цей хрест матиме для нього особливе значення до самої смерті», — розповів Бартош.
Єпископ Амеріко Аґіяр в Бучі
Надіятись попри біль
«Ви почули стільки історій про страждання, біль, свідчення про звірства. Як Ви думаєте, як це вплине на Вас? Що ви будете робити з цим досвідом?» — запитали ми волонтера СДМ. «По‑перше, я думаю, що ми повинні говорити про це, щоб зупинити війну; а також говорити світові правду про цю війну, говорити про трагедію людей, цивільного населення, солдатів. Отже, це перша мета. А друга — я маю надію на мир у майбутньому, на справедливість, і сподіваюся, що кожна нормальна людина чекає цього», — відповів Бартош.
Під час зустрічей з молоддю в Зарваниці та Бердичеві він побачив у їхніх очах радість, мотивацію, багато сили і надію. «І цікаво те, — сказав волонтер, — що ми поїхали туди з місією, яку нам доручив Папа Франциск: він казав, що як хтось не може поїхати на День молоді, нехай День ‘приїде до нього’. Отже, ми поїхали в Україну спеціально для того, щоби принести цій молоді СДМ. Але під час цього паломництва і зустрічей я зрозумів, що ці молоді люди вже мають свій День молоді: кожне паломництво повинно мати певний фізичний виклик, а також і духовний виклик. А вони прийшли туди пішки, зустрілися з іншими, ділилися досвідом, болем і радістю. В цьому є якийсь таємничий і метафізичний зв’язок між Днем молоді в Лісабоні і зустрічами молодих людей, які перебувають тут, в Україні. І навіть якщо не в той самий час і не в тому самому місці — але це та сама атмосфера, це те саме середовище, це те саме відчуття паломництва. І, звісно, це той самий Бог, Пресвята Трійця, який там присутній і дає цій молоді радість і надію».
Бартош додав, що бачити молодих людей, здатних зберігати радість і надію, попри трагічні події навколо, додало йому великої наснаги. «Це було немов чудо, це був сигнал і знак Божої присутності серед нас в цьому часі і в цій війні, що Він не хоче цієї війни, що це тільки людська свобідна воля, яка використовується погано, є причиною цієї війни, але Бог її не хоче, і Він показує це, через цю молодь, через їхню добру волю і через їхні добрі наміри», — наголосив польський волонтер.
Радість, що свідчить про бажання жити
Так, здатність радіти в тяжких обставинах, яку проявляє українська молодь і українці загалом, не означає, що вони ставляться до цього поверхово або легковажно. Це вказує на віру в те, що добро і правда завжди перемагають, що війна, страждання, біль — це не кінець і що зло не має останнього слова в цьому світі.
«І вони це підтверджують своєю поведінкою і своїми словами», — наголошує Бартош. Також його вразило те, як швидко люди в Україні стараються відбудувати знищені та зруйновані будівлі. «Це своєрідна метафора: те, що раніше було зруйноване, тепер відійшло в історію. Вже протягом останніх місяців українці відновили будівлі підприємств, житлові будинки, зруйновані храми. Отже, життя повертається в Україну. Українці хочуть повернутися до нормального життя, — зазначає він. — Але водночас є багато зруйнованих сердець, багато понівечених життів. І навіть якщо цього не видно в місті — це відчувається в серцях людей, в історіях, які вони розповідають, на кладовищах, у житті жінки, що залишилася без чоловіка й сина, в житті цієї 12‑річної дівчинки… Отже, потрібен час, щоби зцілити ці рани і, певно, до останнього дня свого життя вони відчуватимуть цей біль. Але я сподіваюся, що в цьому болю вони зустрінуть Бога, який завжди поруч і допоможе їм зцілитися та змінити життя на краще».
Делегація оргкомітету СДМ
Знаряддя Бога, щоби зцілювати рани
На цьому важкому шляху зцілення Бог користується іншими людьми, які здатні підтримати чи просто бути поруч і свідчити. «Свідчення братів і сестер було важливим в історії Церкви від самого початку, — підкреслює молодий поляк, — і серед цих страждань, я сподіваюся, ми змогли щось дати українцям. З одного боку, навіть якщо ми намагалися дати якнайбільше, я розумію, що для них це, мабуть, мало. Але, з іншого боку, я сподіваюся, що це було стільки, скільки Святий Дух хотів послати їм через наше свідчення, через розраду, і що ми могли бути знаряддями Святого Духа для них. Їхнє життя також є свідченням для нас, і тепер ми можемо говорити про це нашим португальським друзям, а також багатьом людям з усього світу, які приїжджають до Лісабона на День молоді».
фінансово.
Щиро дякуємо!
