Одразу після того, як новообраний Папа погоджується обійняти свою посаду, йому ставлять питання: «Яким іменем хочеш, щоб тебе називали?»
Зараз нам здається очевидним, що кожен, хто стає Папою, приймає нове папське ім’я. Минуло майже півтисячоліття з того часу, коли Папа востаннє носив ім’я, дане йому при народженні.
Однак у перші століття існування Церкви всі Папи використовували ті імена, які отримали від батьків. Концепція нового імені з’явилася у 533 році, коли Папою обрали священника на ім’я Меркурій, і той вирішив, що єпископові Риму не годиться носити ім’я поганського бога. Тож він відмовився від цього імені, ставши Папою Йоаном ІІ.
Хоча про його дворічний понтифікат збереглося мало інформації, здається, що він мав моральний стрижень, оскільки ув’язнив у монастирі для покаяння принаймні одного єпископа-розпусника.
Другим понтифіком, який узяв нове ім’я, став Йоан ІІІ. Народжений як Кателін, він був сином видатного члена римського сенату. Його понтифікат тривав рівно 13 років, що було чималим досягненням для тих часів. Здається, що у Йоана ІІІ був сильний інстинкт виживання. Під час одного особливо буремного періоду він перебрався у потаємне місце поблизу Рима, де продовжив виконувати свої обов’язки.
Після цього жоден наступний Папа не брав нове ім’я аж до Х століття.
Папа Йоан ХІІ, вроджений Октавіан, був молодим чоловіком із хорошими зв’язками. Його обрали Папою у 955 році, коли йому було лише 20 років. Та незважаючи на те, що він став єпископом Рима, церковні справи не мали для нього великого значення і привабливості. Згідно зі свідченнями, він «провів усе життя у марнославстві і перелюбі». Його понтифікат тривав понад 8 років, після чого Йоан ХІІ помер за нез’ясованих обставин.
Четвертим Папою, який прийняв нове папське ім’я, був Папа Йоан XIV. Петро Канепанова народився у Х столітті і був обраний не духовенством чи народним голосуванням, а на власний розсуд імператора Священної Римської імперії Оттона II. Після смерті імператора Йоан XIV втратив свого головного (а, можливо, і єдиного союзника), залишившись дуже уразливим — як політично, так і фізично. Невдовзі після цього Святий Престол захопив антипапа, який ув’язнив Йоана XIV у замку Святого Ангела, де він помер неприродною смертю 20 серпня 984 року. Його понтифікат, включно з періодом ув’язнення, тривав 8 місяців.
Бруно Каринтійський, майбутній Папа Григорій V народився у 972 році. Він був сином герцога і став Папою завдяки призначенню імператора Священної Римської імперії Оттона III, який був його двоюрідним братом. Його понтифікат розпочався 3 травня 996 року і закінчився майже через три роки раптовою і підозрілою смертю 18 лютого 999 року.
Після Григорія V традиція брати нові папські імена вкоренилася. Як наслідок, у новому тисячолітті лише двоє Пап зберегли свої імена, отримані при народженні.
Першим був Папа Адріан VI (на зображенні вище), єдиний нідерландський Папа за два тисячоліття. Адріан Флоренс Боеєнс, син теслі, став професором теології та наставником майбутнього імператора Священної Римської імперії Карла V.
9 січня 1522 року він був обраний Папою на знак компромісу між ворогуючими фракціями кардиналів. Багато з них, втім, згодом об’єдналися проти нового Папи, збагнувши, що він серйозно налаштований на викорінення корупції та надмірних витрат.
Адріан VI був праведним понтифіком, який щиро хотів реформувати Церкву, яка загрузла у симонії, торгівлі індульгенціями і розкоші, а також мала проблеми з ворожнечею між католицькими князями, зростанням загрози з боку Османської імперії та зародженням протестантської Реформації.
Та найбільшою його перешкодою були кардинали, які хотіли й надалі жити як князі Ренесансу. Адріан VI помер 14 вересня 1523 року, через двадцять місяців після свого обрання на Святий Престол, — виснажений, зневажений, проте непідкупний.
Останнім понтифіком, який зберіг своє ім’я при народженні, був Папа Марцелл II. Народжений як Марчелло Червіні дельї Спанноккі, він був сином апостольського скарбника. Його понтифікат почався 9 квітня 1555 року, але на той момент Марцелл II уже почувався хворим. Всього через три тижні він помер від інсульту.
Оскільки Марцелл II мав такий короткий понтифікат, постає питання: чи могли тодішні люди розцінити це як знак того, що збереження даного батьками імені призводить до невдачі? Так чи інакше, відтоді жоден новий Папа цього не робив.
Переклад CREDO за: Рей Кавано, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
