Проблема з богослов’ям, що виникає у багатьох людей, полягає у тому, що воно часто здається абстрактним, відірваним від реальності повсякденного життя. Хоча це помилкова точка зору, є одна область богослов’я, яка дуже чітко впливає на повсякденне життя, даючи нам принципи та ідеї, згідно з якими варто жити.
Ця сфера — це моральне богослов’я, дисципліна, за допомогою якої ми вивчаємо дії на рівні «людина-людина», згідно з об’явленою Божою наукою. Більшість католиків усвідомлює, що вбивство, крадіжка і брехня — це гріх. Про це часто говорить моральне вчення, відкрите нам через такі речі як Десять заповідей. Але незважаючи на багатство морального вчення, що міститься у Святому Письмі й Традиції Церкви, є очевидна проблема: не кожне моральне питання нашого часу розглядається у них безпосередньо.
Знаючи, що Церква матиме важкі моральні проблеми, — такі як аборти, расизм чи контрацепція, — Христос дав апостолам повноваження навчати згідно з отриманою вірою. Таким чином Церква розвинула традицію морального вчення, що виходить за межі сказаного у Біблії. Учні покликані, використовуючи цю структуру, робити все можливе, щоб переконатися, що їхнє життя відповідає вченню Христа.
По-перше, важливо розуміти, що дії не вважаються моральними чи аморальними лише тому, що так сказали Папи і єпископи. Натомість ці судження ґрунтуються на кількох основних принципах. Передусім, Церква бере до уваги основні моральні вчення, які ми отримали від Христа і апостолів, особливо ті, що містяться у Святому Письмі. Тоді Вчительський уряд Церкви оцінює різні розробки, пов’язані з конкретним моральним вченням з огляду на Традицію Церкви протягом століть. Нарешті, до цих речей застосовується розум, особливо беручи до уваги природу людини і те, як Бог її створив, після чого ці основні факти застосовують до морального вчення, отриманого перед тим.
Саме так Церква часто виносить моральні судження, виходячи з нових моральних реалій. Можна проголошувати нові моральні вчення, але це завжди відбувається згідно з усталеною Традицією Церкви.
Є й інші принципи, які слід враховувати, розмірковуючи про вчинки людини, наприклад, як вчинок пов’язаний з людською гідністю — зокрема, як конкретна дія вшановує чи принижує цю гідність? Іншим важливим принципом моральної теології є поняття загального блага: як конкретна дія сприяє добру для всіх чи применшує його? Ці та багато інших причин є частиною будь-якого розгляду різних моральних вчень Церкви, і їх не можна ігнорувати, якщо хтось хоче бути ґрунтовним у цій дисципліні.
На жаль, моральне богослов’я часто зустрічає опір. Іноді люди вважають, що Церква просто вводить більше «правил» щодо того, як вони повинні жити. Це хибна точка зору, яка припускає, нібито Церква просто спонтанно вигадує різні речі, замість того, щоб ухвалювати рішення відповідно до розуму та одкровення.
Ще комусь буває важко повірити у моральне вчення, що змушує їх відкидати свій спосіб життя — сьогодні це особливо актуально для морального вчення Церкви про сексуальну етику і стать. Але оскільки вони базуються на основних принципах, що походять з одкровення, обов’язком Церкви є виразити ці вчення таким чином, щоб допомогти людям побачити, що Церква не намагається пригнічувати людей, а радше хоче їх звільнити.
Це підводить нас до центральної теми морального богослов’я: свободи. Свобода є першопричиною всією моральної традиції Церкви. Це її мета. Бути вільним означає жити згідно зі своєю природою, тобто робити те, що відповідає нашій людяності, і уникати того, що заважає нашому зростанню як людей. Моральна переміна — це важкий шлях, що вимагає милосердя та супроводу з боку інших. Таким чином, моральне вчення Церкви ніколи не має на меті бути зброєю для примусу іншої людини до якогось морального підпорядкування. Натомість його слід сприймати як запрошення до життя у свободі, яке дає тільки Христос і для якого ми створені.
Переклад CREDO за: о. Гаррісон Ейр, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
