Натюрморт, художнє зображення неживої матерії, зазвичай — і на жаль — неправильно розуміють. Його сприймають переважно як декоративний тип живопису (і, отже, зводять до найнижчого рангу в ієрархії жанрів), і через це його глибина часто залишається непоміченою.
Хоча це правда, що походження натюрморту сягає аж до грецького й римського декоративного розташування різних елементів у композиції, він часто містить глибокий мотив «memento mori» («пам’ятай про смерть») — особливо у мистецтві раннього бароко, коли жанр набув надзвичайної популярності.
В основі натюрмортів лежить нагадування про швидкоплинність життя та неминучість смерті — тему, з погляду бароко, тісно переплетену з надто людською заклопотаністю спасінням.
Епоха бароко відзначалася драматичністю й емоційністю художнього стилю. Натюрморт, яким би простим він не здавався на перший погляд, не був винятком. Що стосується візуальних елементів, то художники того часу використовували ті самі сильні контрасти світла й тіні, як і у відверто релігійних композиціях, щоби передати у своїх натюрмортах те саме відчуття драматизму й інтенсивності. Це зіграло ключову роль у мотиві «memento mori», оскільки привертало увагу глядача до крихкості життя. Використання темного фону та фокусованого освітлення робило навіть найзвичайніші об’єкти (цибулина, мертва риба, зубчик часнику) грандіозними й значущими, підкреслюючи їхню роль як символів смертності.
Релігійна глибина, безумовно, була ознакою епохи бароко, і художники-натюрмортисти часто наповнювали свої роботи релігійною символікою, типовою для свого часу. Цей релігійний мотив був не випадковим, а радше навмисним нагадуванням про стан людини перед лицем смертності — способом привернути увагу до речей, які справді мають значення, як у знаменитому «Христі в домі Марти та Марії» Веласкеса (шедеврі, який є майже, майже натюрмортом): «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато» (Лк 10, 41).
Акт розглядання цих об’єктів мав на меті спонукати до роздумів про минущу природу життя, заохочуючи глядачів розмірковувати над своїми духовними подорожами — і зосереджуватися на єдиній речі, на «кращій частині», яка справді має значення.
Omnia vanitas — «Усе марнота»
Один із найпомітніших прикладів цього злиття «memento mori» та релігійної глибини можна знайти у традиції натюрмортів «vanitas» («марнота»), що на думку деяких істориків мистецтва є окремим піджанром, натхненним словами Проповідника: «Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот — геть усе марнота» (Проп 1, 2).
Якщо коротко, послання цього типу творів полягає у тому, що людські вчинки і земна слава є швидкоплинними, тимчасовими, ефемерними; остаточне — лише смерть і потойбічне життя. Картини «vanitas» містили низку символічних об’єктів (черепи, пісочні годинники, згаслі свічки та зів’ялі квіти), вказуючи на неминучість смерті. Ці композиції часто включали релігійні елементи (Святе Письмо, розп’яття), підкреслюючи зв’язок між швидкоплинністю життя та обіцянкою спасіння через Христа.
Деякі художники вивели цей жанр на новий рівень. Візьмемо, наприклад, картини Рембрандта «Урок анатомії доктора Ніколаса Тюльпа» і «Забитий віл».
«Урок анатомії доктора Ніколаса Тюльпа» виходить за межі простої медичної ілюстрації. На цій картині Рембрандт майстерно зобразив групу лікарів, що зібралися навколо розсіченого трупа. Хоча це не традиційний натюрморт, він поділяє ту саму основну тему смертності. Бездиханне тіло, моторошно освітлене на відносно темному тлі, слугує яскравим нагадуванням про крихкість людського існування. Споглядальні вирази облич лікарів ще більше підкреслюють концепцію «memento mori», нагадуючи глядачеві про їхню власну неминучу смертність і той обмежений контроль, який вони мають над своїм життям.
З іншого боку, «Забитий віл» — більш традиційний натюрморт, що зображує тушу, яка висить у м’ясній крамниці. Ця картина передає те саме послання: забитий знекровлений віл висить як символ швидкоплинності життя і неминучості смерті; крім того, у біблійних текстах бик є однією з гідних жертовних тварин, тоді як ягня — ідеальною жертвою. Ретельна увага до деталей у відображенні розкритої мертвої туші і яскраве освітлення підкреслюють драматичну атмосферу.
Однак не всі такі твори містять трупи тварин або людей. Інший приклад — це «Айва, капуста, диня та огірок» Хуана Санчеса Котана. Цей іспанський натюрморт XVII століття не лише відображає суть стилю бароко з його драматичним використанням світла й тіні, але й натякає на скороминущу природу життя, просто представляючи зібрані плоди, зрізані з рослин, які раніше живили їх і підтримували. Приреченні в’янути й гнити, вони нагадують про швидкоплинність людського існування.
Одним словом, натюрморт епохи бароко був не просто демонстрацією художньої майстерності; це був потужний носій мотиву «memento mori» з глибоким релігійним та екзистенційним значенням. Здатність цього жанру виходити за межі буденності та спонукати до самоаналізу, зокрема через асоціацію зі Страстями Христовими, є свідченням глибокого впливу бароко та його незмінної актуальності як нагадування про стан людини.
Читайте також: Memento mori: смерть у сакральному мистецтві
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
