16 листопада 2023 р. в Польщі відбулось урочисте офіційне переказання храму св. Йосафата для душпастирських потреб греко-католицької парафії в Любліні, яка відзначає 30‑річчя свого існування.
З цієї нагоди, а також із приводу завершення святкування 400‑річчя смерті священномученика Йосафата Глава УГКЦ очолив Божественну Літургію в цьому храмі, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Із Блаженнішим Святославом співслужили владика Станіслав Будзік, римо-католицький митрополит Люблінський, владика Євген Попович, митрополит Перемишльсько-Варшавський УГКЦ, інші греко- і римо-католицькі єпископи та численне духовенство.
— Згадуючи св. Йосафата, прагнемо сьогодні підписати документ про надання цього храму для потреб греко-католицької парафії в Любліні, — сказав на вступі до Євхаристії архієпископ Будзік, повідомляє КАІ. — Внаслідок варварського нападу росії на Україну значно зросла присутність громадян України в нашому місті. Окрім надання біженцям місця для гідного життя, варто також потурбуватися про їхні релігійні потреби. Нехай це святе місце служить відправі Божественної Літургії та єднанню людей навколо їхньої власної мови та культури.
У проповіді Блаженніший передовсім згадав про життя та неоціненну діяльність священномученика Йосафата, які були тісно пов’язані з формуванням у Східній Європі сучасних національних спільнот України, Литви, Польщі та Білорусі. За словами архієрея, святий Йосафат — свідок і приклад прагнення до єдності, яке вписане в ідентичність місії Східних Католицьких Церков.
«Католицька Церква в Любліні та підпорядковані їй структури стали євангельським прикладом безкорисливого служіння людям, приреченим на небуття та позбавленим гідності, — зазначив Глава Церкви. — Неможливо оминути увагою відданість усіх люблінських громад польсько-українському примиренню та допомозі постраждалим, про що свідчать численні спільні ініціативи та проєкти, реалізовані різними структурами разом із українськими службами».
За словами Блаженнішого Святослава, травма війни, яку ми переживаємо, викликана агресією та ненавистю проти Бога і святості людського життя. Однак це драма і для Європи та всього світу. Тому сьогодні багато постраждалих від війни людей шукають духовної підтримки, розради та сенсу життя в церковних спільнотах.
«Надання Люблінською архідієцезією зручного місця для служіння Літургії та душпастирських зустрічей навколо рідної духовності й культури в центрі міста — це вияв щирої християнської солідарності, — наголосив Предстоятель УГКЦ. — Я переконаний, що ця святиня, покровителем якої є святий Йосафат, слугуватиме зціленню ран війни в різних вимірах».
Крім цього, архієрей нагадав, що минув рівно рік, як священники-редемптористи з м. Бердянська Іван Левицький та Богдан Гелета перебувають у російському полоні, і закликав молитися за них та їхнє звільнення: «Ми молимося сьогодні, щоб там, де рука нашої Церкви не може їх досягнути, їх досягнула рука Божої любові та Його милосердя».
Наприкінці Богослужіння Блаженніший Святослав та архієпископ Станіслав Будзік, митрополит Люблінський, урочисто підписали документ про надання храму св. Йосафата в Любліні греко-католицькій громаді для душпастирських потреб.
Відтак Блаженніший Святослав вручив Люблінському митрополитові Патріаршу грамоту як знак вдячності за підтримку та солідарність.
Храм св. Йосафата в Любліні був спершу православною церквою, яку заклали 1786 року грецькі купці, отримавши для себе такий привілей від Станіслава Августа Понятовського. Адміністративно цей храм належав до Константинопольського патріархату, який також надавав священників для служіння в Любліні. У другій половині ХІХ століття цей храм перехопила Російська Православна Церква.
1922 року, після визволення Польщі від більшовицьких атак, цей храм перейшов у розпорядження Римо-Католицької Церкви. Єпископ Люблінський надав її для служіння Едварду фон Роппу, архієпископу Могилівському, депортованому з росії. До 1939 року цей храм служив прокатедрою єпископів Могилівських.
Також тут служили свої літургії люблінські греко-католики. Парафія Різдва Пресвятої Богородиці була заснована в Любліні 1635 року; поновила своє існування 1993 року. Досі її парафіяльним храмом була дерев’яна церква на території Скансену (Музею дерев’яної архітектури).
Храм св. Йосафата по вул. Зеленій був вибраний не випадково. При ньому, як семінарійному, громадилося дедалі більше греко-католиків. На цій вулиці діяла семінарія, де навчалися священники-біритуалісти, тобто ті, що служать Євхаристію і в західному, і в східному обрядах. Їх навчали для подальшої душпастирської праці на території радянського союзу, відзначає Kurier Lubelski. Службу Божу для кліриків служили опікуни семінарії, коли приїжджали до Любліна. З середини 1980‑х це вже були регулярні щонедільні богослужіння. А оскільки від початку російської агресії на Україну люблінська греко-католицька спільнота зросла вдесятеро, то розмови про надання цього храму в постійне користування місцевій парафії греко-католиків тривали вже понад рік. Певний час зайняло укладання всіх необхідних документів, оскільки процес передачі храму — справа складніша за дозвіл правити в ньому свою літургію. Отець митрат Стефан Батрух, настоятель цієї парафії та голова Фонду духовної культури Пограниччя, одразу ж висловив готовність перейняти цю святиню для потреб місцевих і прибулих греко-католиків. «Хочемо, щоб у центрі міста постав не тільки потужний душпастирський осередок, але також місце міжобрядової та міжнародної співпраці», — сказав він.
фінансово.
Щиро дякуємо!
