«Ви можете вирвати хрест із моїх рук, але не з мого серця»

«Ви можете вирвати хрест із моїх рук, але не з мого серця», — сказав своїм суддям англійський єзуїт Александр Брайант перед тим, як вислухати свій смертний вирок.

Він народився у 1556 році у родині протестантів з графства Сомерсет і отримав відповідне виховання. Однак, вступивши до коледжу Бейлліол в Оксфорді, він познайомився там з отцем Робертом Парсонсом, видатним мислителем і публіцистом, що у той час був викладачем коледжу, та з його колегою Річардом Голтбі. Це знайомство справило на юнака велике враження, і під впливом своїх наставників він перейшов у католицьку віру, що само собою було дуже мужнім вчинком для реалій постреформаційної Англії.

Закінчивши навчання в Оксфорді, Александр Брайант виїхав з Англії, щоб продовжити освіту в англійському коледжі Реймса (Франція) — і уникнути переслідувань із боку протестантської влади. Емігрувати мусив і його вчитель, Роберт Парсонс, проте за межами Англії він вступив до ордену єзуїтів і розвинув активну місіонерську діяльність. У березні 1578 року Александра Браянта рукоположили у священники, і вже наступного року він повернувся на батьківщину як місіонер.

На жаль, з огляду на стрімке зростання антикатолицької політики у протестантській Англії, служіння отця Брайанта було недовгим. У 1581 році його заарештували, посадили до в’язниці і піддали тортурам, намагаючись вивідати місцезнаходження отця Роберта Парсонса. Перебуваючи у зловісному лондонському Тауері, він підтримував переписку з єзуїтами, благаючи «заочно» прийняти його до Товариства Ісусового — і в останні тижні його життя вони виконали його прохання. У цих листах отець Брайант також писав, що зовсім не відчуває болю під час нелюдських тортур, які змушений постійно витримувати, додаючи: «Один Господь знає, чудо це, чи ні».

16 листопада 1981 року Александра Брайанта і ще шістьох священників поставили перед судом у Вестмінстері. Їх звинуватили у «державній зраді» — це було універсальним звинуваченням, яке застосовували до католиків, оскільки їх вважали ворогами англіканської церкви, очолюваної монархом, а отже і ворогами самої держави — і засудили до страти. Перебуваючи у тюремній камері, отець Александр власноруч зробив маленький дерев’яний хрест, на якому вуглинкою намалював розп’ятого Ісуса. Він узяв його з собою і до судової зали. Вигляд цього скромного хрестика роздратував суддів і присутніх протестантських священників, і вони наказали йому його викинути. «Я ніколи цього не зроблю, бо я — воїн Хреста, і відтепер я не відкину це знамено до самої смерті», — відповів отець Брайант. Зрештою, мучителі силою відібрали його у в’язня, на що він спокійно відповів: «Ви можете вирвати його з моїх рук, але не з мого серця».

1 грудня 1581 року отця Александра Брайанта було страчено. На момент смерті йому було всього 25 років. Чи то через недосвідченість і недбальство ката, чи то через диявольське прагнення завдати йому більшого болю, страта тривала довше і була ще болючішою, ніж передбачало й без того неймовірно жорстоке покарання: повішення, потрошіння й четвертування. Разом із ним було страчено ще двох мучеників: священників Едмундп Кампіонп і Ральфа Шервіна, «злочин» яких так само полягав у збереженні й переданні католицької віри. Дорогою на ешафот отець Александр Брайант повторював слова покаянного Псалма 51: «Помилуй м’я, Боже, з милості твоєї; з великого милосердя твого зітри мої провини…» Він йшов на смерть зі спокійною усмішкою на обличчі, щиро вірячи, що після скінченних земних мук на нього очікує вічне блаженство у Божих обіймах.

День спомину святого Александра Брайанта і сподвижників — 1 грудня.