Психотерапія і духовність: чи є між ними протиріччя?

Питання: Навіщо звертатися до психологів? Чи не краще піти на розмову або на сповідь до священника?

Відповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.

Психологія завжди є арелігійною. Вона не дає моральної оцінки, не визначає, що є поганим, а що — добрим, що є гріхом, а що — чеснотою. Натомість вона говорить про адекватність чи неадекватність спонтанних людських реакцій. Тому особливо сьогодні, коли є тенденція казати, що людина — самодостатня і всемогутня, зросла потреба у психотерапії, психоаналізі, потреба у психологах і психотерапевтах, фахівцях високого рівня, які можуть допомогти розібратися у цих спонтанних реакціях людини.

Відвідувати психотерапію, звісно, не гріх; але вона не може замінити досвіду Бога.

Колись світ був простійший — одноманітний: усі були віруючими, хоча, можливо, й не всі були практикуючими. Але ходили до церкви, відзначали свята. Сьогодні — інакше. Раніше регулярно сповідатися, мати духівника — уже було високим рівнем духовного життя.

Коли людина усуває зі свого життя Бога, усуває всі духовні практики, то знаходить замінник. Це біда сьогоднішнього світу. Сама по собі психологія не допоможе людині. Я знаю фахівців — психотерапевтів, віруючих, практикуючих, — які працюють лише з віруючими і практикуючими людьми. Бо психологія покаже причину, технічно навчить, як її усунути, але тільки Бог може зцілити. Без єдності з Богом, без практики молитви, спільноти, духовного читання, регулярної сповіді, Причастя — психологія не змінить людину.

Психологія потрібна, щоби зрозуміти реакції, натомість психологія не лікує — лікує Бог. Психологія, як і будь-яка інша галузь медицини, допомагає людині; але й вона є даром Бога, а не джерелом зцілення. Тут потрібно бути дуже обережним і уважним. Зазвичай психологи, психотерапевти мають кілька вступних зустрічей, щоб оцінити, чи потрібна терапія, що саме потрібно людині. Але психотерапія не заміняє сповіді, духовних розмов, особистої та глибокої зустрічі з Богом.

Серед аргументів християн проти психології є такий: для неї причина — в іншій людині. Натомість гріх — індивідуальний, мій власний. То де правда?

А правда в тому, що людина грішить. Її гріх впливає на неї і гріх інших впливає на неї. Так моральна дисфункція батьків впливає на їхніх дітей. Але за себе, за свої вчинки відповідальна завжди сама людина. Психологія — це добрий дар. Вона може допомогти побачити початок проблеми — але не називаючи винних. Що з того, якщо людина з допомогою психотерапевта усвідомить, що причина її сьогоднішньої реакції, травми — у поведінці її батьків? Якщо всю провину перекласти на батьків, то це не змінить ситуацію. Ненависть чи претензії до батьків нічого не змінять. Проблему важливо назвати — і психологія це робить. Натомість Церква навчає: гріх батьків завдав рани — тож потрібно пробачити їм і собі; просити милосердя для батьків і для себе, щоби Бог дав зцілення.

Була в історії Церкви така крайність: я молитимусь, не ходитиму до лікарів, а Бог мене зцілить. Натомість Бог може зцілювати і безпосередньо, і опосередковано — через лікарів. Тому, якщо є потреба звернутися до психолога чи психотерапевта, то треба скористатися з такої допомоги. Але до Бога треба йти в будь-якому разі. Бо тільки Він може зцілити рани, які кровоточать і є причиною дисфункційної поведінки.

Повністю розмову з бр. Олександром Могильним дивіться тут.

Читайте також:
Яка різниця між гріхом і схильністю до гріха?
Як мати почуття гордості, але не бути пихатим?