Питання: Почуття гордості та особистої гідності — одні з ключових чинників, щоб людина почувалася щасливою. Як мати почуття гордості й гідності, не маючи при цьому гріха гордині?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Не плутати гордість із гординею
Коли йдеться про гріх гордині, то дуже часто ми плутаємо її з гордістю. Натомість це різні поняття.
Перелік гріхів, пов’язаних із гординею (пихою), — чималий: це зверхність, лицемірство, приниження інших, висміювання, цинізм тощо. Це — група вчинків, як відкривають, у чому полягає гординя.
За Божим задумом, людина призначена жити у спільноті — Бог це каже чітко. Але внаслідок гріха вона може відмежовуватися від суспільства, зокрема через гординю: я творю свій власний світ, свої цінності, я кидаю виклик світові.
Деякою мірою пиха — це також приписування здобутків собі чи їх перебільшення: «Без мене, без моєї участі, мого внеску не було б такого успіху».
Із пихою пов’язана самовпевненість — перебільшена впевненість у своїх силах і власній непогрішимості, яка не має реального підґрунтя. Це постава негативна. Тоді як впевненість у собі — риса позитивна — базується на об’єктивній оцінці своїх можливостей. Якщо людина психічно слабка, принижена, сильно поранена, із заниженою самооцінкою, —для неї приналежність до тих, хто щось творить, додає впевненості у собі й відваги. В такому оточенні людина знає, що її підтримають, допоможуть виправити помилки. Самоствердження завжди треба розглядати у Божому світлі, в контексті Божої волі. Бо мотиви того, що виглядає схоже, можуть бути різними.
Гординя вириває людину з контексту Божого плану, з історії Спасіння — саме через те, що людина хоче творити власну історію.
Натомість гордість — це моя постава людяності, буття, яка дає мені впевненість у добрі. Я оцінюю себе як частину спільного добра, спадщини. Наприклад, сьогодні я гордий, що я — українець, належу до народу, який бореться, страждає, має складну драматичну історію. Я пишаюся цим. Я входжу в цей спадок славетності. Я творю маленьку частку цієї історії, цієї слави.
Чи гріх пишатися собою?
Чи гріх пишатися собою за якісь досягнення, успіхи, або пишатися близькою людиною, яка чогось досягла?
Звісно, ні. Бо чеснота смиренності говорить про те, що ми маємо стати в об’єктивній правді. Те, що людина здобула, — не просто праця; це — сукупність Божих дарів, які вона зуміла використати, співпрацювала з Богом, із людьми, з їхніми здобутками. Її досягнення — це сумарний результат. Варто пишатися, що Бог увінчав мої зусилля успіхом, що Він додав мені сил. Тут у центрі стоїть не «Я», а досягнення. У центрі — Бог, це Він дав мені. Якщо ж у центрі стоятиме «Я», то воно засліпить усе інше: це Я зробив.
Але особистість теж не можна усунути з цієї історії. Коли ми дивимося на опис створення людини в Біблії, то бачимо: Бог чітко каже, що Він створив людину на свій образ і подобу й дав їй свого духа. До чоловіка — Адама — Бог приводить Єву. Натомість ніхто не може сказати, що людина сама себе створила, сама в себе вдихнула дух, створила Єву тощо. У центрі — Бог. Тому пишатися своїми здобутками — це пишатися дією Бога в моєму житті. Що смиренніша людина, то більше вона говоритиме про здобутки Бога.
Те ж саме стосується іншої людини: я пишаюся, що хтось може так працювати в єдності з Богом; що хтось може бути таким відкритим на Боже діяння, може так слухати Бога.
Повністю розмову з братом Олександром Могильним OFM Cap дивіться тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
