Як розвивати свої здібності, щоб це не було гординею? Чи можна робити кар’єру?
Брат Олександр Могильний OFM Cap дає кілька порад.
Тут треба бути дуже обережним з оцінками, що є гординею, а що — ні. Навіть у Церкві цим частенько зловживають.
1.Як будувати кар’єру, щоб це не було гординею?
Якщо говорити про кар’єру, то йдеться про те, як людина використовує свою людяність. Тим, хто присвячує своє життя дослідженню якихось речей, варто пам’ятати, що вони мають робити це, щоби служити людям, а не щоб отримати якусь нагороду. Це нормально, коли у своїх здобутках, праці, своїй боротьбі люди досягають якогось добра для блага світу, і суспільство визнає їхні заслуги. Але це не мета.
Кожна людина має від Бога дари, які в сукупності говорять про її покликання. Бо покликання — це конкретний шлях Бога для конкретної людини, який базується на конкретних здібностях і талантах, щоб вона осягнула Божий задум. Хтось є вчителем, хтось — священником, хтось музикантом, хтось політиком… Ці дари і таланти допомагають у їхньому служінні суспільству. Натомість щоб реалізувати своє покликання, часто доводиться чимось жертвувати. Але ніколи не можна жертвувати стосунками з Богом. Є багато прикладів великих людей, які прекрасно поєднували служіння Богові та Церкві зі своєю професійною діяльністю, і це їм абсолютно не заважало.
Ми не знаємо також, скільки людина у своїй професійній діяльності зробила доброго для інших, щоб вони пізнали Бога, найвище добро. Тому часом ті, хто каже: «Ти загордився, бо поринув з головою у свою роботу», можуть завдавати великої кривди. Звісно, люди — слабкі та грішні, й тому зловживання можуть бути в будь-кого, насамперед у занедбанні себе, свого здоров’я, сім’ї. Цього не можна допускати, а тим більше — занедбувати стосунки з Богом.
Варто бути дуже обачним у судженнях про те, що хтось загордився, хтось пихатий, хтось зверхній, бо зосередився тільки на чомусь одному, на кар’єрі. Якщо виникають підозри, то варто поговорити з людиною, запитати її саму, її близьких, чи це насправді так. І тоді сумніви можуть розвіятися, бо побачиш, скільки людина, працюючи над чимось, докладає зусиль, щоб не занедбати важливі моменти подружнього життя, батьківства тощо.
2.Подолати гординю — це побачити правду про себе
Інший бік гордині — це не розвивати свої здібності й таланти. Передусім — це гріх занедбання, за що людина завжди відповідатиме перед Богом. Гординя тут може полягати в тому, що людина чогось навчилася, здобула — і експлуатує це, не посувається далі. Втрата здібності розвивати свої таланти завжди має причини. Основні — це страх, лінощі, марнування часу. Це також ціла низка справ і подій.
Якщо не розвивати свої здібності, не йти глибше, то в якийсь момент «виїхати» лише на них уже не вийде. А навчитися докладати зусиль, коли раніше все давалося легко, інколи буває дуже складно. Щоб реалізувати свої дари й таланти, потрібно добре наламати хребта. Це стрес, незручність, праця. Це вартує зусиль — потрібно вийти поза свої межі.
Тут може з’явитися проблема пихи, яка проявляється у заздрості: мені поставили погану оцінку, бо вчителька когось любить більше. Або у професійній діяльності: підвищили когось, а не мене; відзначили премією іншого, а не мене. Людина не помічає, що вона просто зупинилася в розвитку; повірила, що їй вдасться, як завжди, не докладаючи більших зусиль. Хтось може заздрити мовчки, а хтось — шкодити тому, хто своєю працею досяг якихось результатів; насміхатися, погрожувати, переслідувати тощо, щоб усунути конкурента. Натомість конкуренція завжди має бути здоровою, на високому професійному і людському рівні. Конкуренція говорить про людський ресурс. А він пов’язаний із конкретними дарами й талантами, бо Бог не дає людині те, чого вона не в змозі реалізувати.
Біда в тому, що хтось хоче поверхово прожити своє життя, зупиняється на якомусь етапі розвитку. Реалізація дарів і талантів вимагає боротьби насамперед із собою: зі своїми лінощами, неадекватним сприйняттям світу, своїми страхами, заздрістю тощо. Подолати гординю — це значить побачити правду про себе. Бо пиха дає ілюзію: я маю ці здібності і я на них завжди «виїду».
Є час відпочивати і є час працювати, а не бути трутнем на дарах і житті інших людей.
3.Бог не вимагає від нас досконалої моральності
Чи гріх — недооцінювати свої здібності? Завжди треба дивитися в контексті правди. Сьогодні Церква залучає психологію, щоб пояснити людині схильність, спонтанні реакції, пов’язані з її вадами, ранами; до чого Бог її запросив і які виклики стоять перед нею. Комплекс неповноцінності, невпевненість у своїх силах — це і є прояв ран, найчастіше травм дитинства. Вони говорять про те, що хтось (зазвичай батьки, вчителі) на ранньому етапі розвитку вбив у дитині будь-яку ініціативу та об’єктивність в оцінці себе, показуючи, що дитині не вдасться, вона не здібна, неспроможна. Людина починає вірити цій брехні і зростає з цим. Вона вчиться виправдовувати себе, чому вона чогось не робить, — починає грішити. Але не через лінощі чи пиху, а через те, що вона вже від самого початку вбила в собі будь-яку спроможність реалізувати будь‑що: «Я не робитиму цього, бо в мене й так не вийде».
Можна скривдити людину, кажучи: «Ти грішиш, бо не реалізовуєш свої дари й таланти». Мало того, що людина й так живе в необ’єктивності, приниженні, бо їй ніхто не показав, що вона може, — то вона ще й боятиметься суду, відповідальності; не знатиме, що їй робити далі.
Людина — недосконала, і її вчинки ніколи не будуть досконалими. Результат її праці ніколи не буде досконалим. І Бог не вимагає від нас доскональної моральності. Він очікує від нас виконання Його волі. А вона може бути такою: хтось зробив якусь справу на 70% — і це буде виконанням Божої волі. Бо людина може бути обмежена часом, спроможністю, фізичними чинниками.
Наслідком ран також є те, що людина живе за принципом: або ти робиш на 100% — або взагалі не робиш. Навіть не починаєш.
Великою кривдою є також порівнювати людей або порівнювати себе з іншими. Цього ніколи не можна робити Навіть якщо хтось має приблизно однакові дари й таланти, чесноти, то люди — це абсолютно різні світи, на які Бог має різні плани.
Кривда в тому, що хтось із дитинства так формує людину, що вона ніколи не побачить плід своєї праці, свої здібності й таланти як добро. Й тому ніколи не вкладатиметься в це добро.
Повністю розмову з бр. Олександром Могильним дивіться тут.
Читайте також:
Яка різниця між гріхом і схильністю до гріха?
Як мати почуття гордості, але не бути пихатим?
фінансово.
Щиро дякуємо!
