Хоча до повної єдності християнства у світі все ще далеко, то в християнських мучениках єднання уже звершилося.
Цей «екуменізм святих», екуменізм мучеництва — особливо переконливий. Голос сommunio sanctorum гучніший, ніж голос поділів. На це звертає увагу о. Яцек Салій ОР.
Першим мучеником, чию страту зняли на плівку, був молодий мексиканський єзуїт Міґель Про. Його розстріляли 27 листопада 1927 року під час антикатолицького гоніння, яке вибухнуло в Мексиці під проводом президента Кальєса. Однак бойовики так званої «ісламської держави» ІДІЛ переплюнули мексиканських злочинців у вихвалянні тим, як убивають неповинних людей. У лютому 2015 року вони провели на пляжі в Лівії показову страту 21 коптського християнина. Єдиною причиною, що була висунута як обвинувачення проти цих молодих чоловіків, стало те, що вони відмовилися перейти на іслам.
Переслідувачі постаралися показати цю страту цілому світові. Також і по телебаченню можна було побачити цих героїв віри, що спокійно прийняли завдану їм смерть.
Незабаром після цього Александрійський патріарх Тавадрос (Теодор) ІІ звершив акт зарахування цих мучеників у число святих Коптської Церкви. Нагадаю, що Коптська Церква відійшла від вселенської єдності після Халкедонського Собору (541 р.), отож із ними ми розділені вже півтори тисячі років. Але останнім часом наші Церкви дуже зблизилися. А саме, 10 травня 1973 р. папа Павло VI і патріарх Шенуда ІІІ, тодішній Александрійський патріарх, підписали декларацію, якою підтвердили двосторонню правовірність нашої віри у Господа Христа і взаємну повагу до дещо відмінної термінології, з допомогою якої ми цю віру публічно визнаємо. Ця декларація вельми оживила надії на остаточне примирення.
Нинішній Папа Римський, Франциск, запросив патріарха Тавадроса до Риму на вшанування 50‑річчя згаданої декларації. Під час тієї урочистості відбулася ось яка екуменічна подія: у присутності та за згодою Александрійського патріарха Папа Франциск, Глава Католицької Церкви, оголосив, що розпочато процедуру включення згаданих мучеників також і в Мартиролог Римської Церкви. «Нехай це буде, — сказав Франциск, — знаком духовного сопричастя, яке єднає дві Церкви».
Католицька Церква завжди була дуже обережною у наданні гідності мучеництва жертвам релігійних переслідувань. Згадаймо хоч би 60‑й канон Синоду в Ельвірі (близько 305 р.): він відмовляє у цьому титулі безумцям, які спровокували свою смерть, профануючи поганські святилища. Неможливим було також, щоби Церква визнала мучеником за віру когось, хто про Христа мав якісь інакші, відмінні від католицької віри уявлення, або якраз брав участь у руйнуванні єдності Церкви.
Становище Церкви в цьому питанні ясно виклав святий Августин: «Ми визнаємо мучеників не тому, що вони були вбиті, але через те, чому це з ними сталося. Ми вшановуємо тих, хто насправді склав своє життя у жертву Христові».
Рішення Папи Франциска у справі коптських мучеників, уповні відповідне цьому принципу, йде в руслі очікувань, які чітко і не раз представляв св. Йоан Павло ІІ. В енцикліці «Ut unum sint» він навіть написав, що завдяки нашим спільним мученикам єдність Церкви вже тепер подекуди є профетично (тобто завдяки Провидінню) реалізованим фактом. На самому початку цієї енцикліки папа посилається на «відважне свідчення численних мучеників нашого століття, які також належать до інших Церков і церковних спільнот, що не перебувають у повному сопричасті з Католицькою Церквою». Коротко кажучи: хоч до повноти єдності нам іще далеко, та в наших мучениках єдність уже збулася. Цей «екуменізм святих», екуменізм мучеництва — особливо переконливий. Голос сommunio sanctorum гучніший за голос поділів.
Йоан Павло ІІ не вагався сказати ще більше: що це наше сопричастя уже стало фактом в усіх братах і сестрах із наших поділених Церков та спільнот, хто вже осягнув вічне життя. «Хоча для цілої християнської спільноти мученики є доказом сили благодаті, — вони аж ніяк не єдині світки цієї сили. Неповна ще єдність наших Спільнот уже є в дійсності — хоч і невидимим чином — навічно включена в повноту сопричастя святих, тобто тих, які, завершивши життя, вірне благодаті, вже перебувають у сопричасті з Христом прославленим. Ці святі походять з усіх Церков та церковних спільнот, які відкрити їм шлях до сопричастя спасіння».
Воістину святою нетерпеливістю відзначався Йоан Павло ІІ!
фінансово.
Щиро дякуємо!
