Нещодавно, шукаючи свіжого погляду на витоки Першої світової війни, я випадково натрапив на лекцію історика Крістофера Кларка про владу. Досліджуючи природу влади у своїй проникливій і дотепній манері, Кларк глибоко занурився у Книгу Даниїла.
Царя Навуходоносора непокоїв його сон. Викликавши своїх магів, чарівників, чаклунів і халдеїв, він запитав — не розголошуючи подробиць — яка природа його сну і що він означає. Заскочені зненацька, його радники наполягали на тому, що людина не може тлумачити сон, попередньо не дізнавшись, що у ньому відбувалося.
Розлючений Навуходоносор звелів «вигубити всіх вавилонських мудреців», а їхні домівки перетворити на гнойовища. Аж тут на допомогу прийшов Даниїл — полонений юдей, обдарований Богом даром тлумачення снів. Він приголомшив царя, описавши йому його сон: «…аж ось якийсь бовван великий. Вельми великий був той бовван і незвичайного блиску; стоїть ось він перед тобою й страхітлива його подоба. Голова у того боввана була з щирого золота; груди його й руки — з срібла; живіт у нього й стегна — з міді; голінки у нього — з заліза, а ноги — частково з заліза, частково з глини. Ти дивився на нього, аж відірвався від гори, без допомоги рук, камінь і вдарив у боввана, в залізні та глиняні його ноги, й розбив їх. Тоді все вмить потрощилось — залізо, глина, мідь, срібло й золото, й стало, ніби полова на току літом; вітер же так розвіяв те, що й сліду не зосталось від того, а камінь, що вдарив у боввана, зробивсь великою горою й заповнив усю землю» (Дан 2, 31-35).
Навуходоносор, розпізнавши дар Даниїла, упав перед ним навколішки, вклонився йому і вивищив його, наділивши великою владою. Тимчасом Даниїл просто вказав на Бога.
Ось який висновок робить історик Кларк:
«[Цар Навуходоносор], наймогутніша людина у світі, безсилий перед своїми нічними кошмарами. Носії бюрократичної влади — експерти — не можуть знайти рішення і, таким чином, втрачають свою владу, а потенційно і життя… І у цьому страшному сузір’ї з’являється людина без влади — безправний прибулець, військовополонений, в’язень зі зруйнованого міста…
[У своїй мудрості, даній Богом, Даниїл передав грізному царю] те, чого він сам навчився як син зруйнованого міста — частину мудрості; а саме те, що влада завжди тимчасова».
Звісно, образ безжального царя, готового стратити кожного мудреця у Вавилоні, викликає жах. Але він не так щоб неочікуваний. На жаль, ми звикли до історичних деспотів і диктаторів: від Нерона до Робесп’єра, від Гітлера до Сталіна, які здирають шкіру, обезголовлюють, труять газом і знищують незліченну кількість жертв. Дивує у цьому лише одне: могутній цар лежить ниць перед своїм в’язнем і рабом.
Це парадокс юдео-християнства — божественна сила зустрічається з могутністю цього світу. Історія нашої віри сповнена таких неосяжних парадоксів. Мойсей, єврейський раб, визволив ізраїльтян з єгипетського полону. Пастух Давид переміг велетня і очолив народ. Марія, дівчина-селянка, прийняла Христа у своє тіло. Рибалка Петро став Скелею, на якій постане Церква.
А Ісус, бідний тесля з Назарету, є Спасителем світу.
Як світська влада, що вимірюється у залякувальній силі й марнославному впливі, рахується з незбагненною природою Божих обранців, що не від світу цього? Не дуже добре. Світська влада в особі Понтія Пилата абсолютно збентежена під час зустрічі з Богом і його планами. Проводячи дорогоцінні хвилини з Царем Всесвіту, римський намісник Юдеї спромігся хіба що спитати «Що таке істина?», коли перед ним стояла Втілена Істина.
Світська влада не розрізняє нюансів. О, звичайно, завжди можна вказати на постать на кшталт Макіавеллі з його інтриганством. Але такі речі — просто тонкі завіси для голих бажань.
Божа сила натомість перевертає все з ніг на голову: «У своїй слабкості ми стаємо сильними». «Найменший буде найбільшим». «Чини з іншими так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою». «Блаженні ті, кого переслідують»… Це збиває з пантелику. Це дезорієнтує. А потім, коли ти дивишся на це очима віри, це хвилює. Чому? Бо тоді як світська влада зводиться до вгамування ненажерливих апетитів, Божа влада вічно триває у любові.
Історія Даниїла, як виявив Кларк, це ще один приклад обмеженості деспота, безсилля експертів і величного розуму Бога. Але Кларк, хай який він освічений, не виявив того, про що Псалмоспівець співав тисячі років тому:
«Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може.
Виходить його дух, і він повертається у землю, і того ж дня гинуть його задуми.
Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу, в кого надія на Господа, Бога свого,
що створив небо й землю, море — й усе, що є в них; що вірність береже повіки,
що пригнобленому чинить правосуддя, що дає хліб голодним. Господь визволяє в’язнів,
Господь відкриває сліпим очі, Господь випростовує похилих, Господь праведників любить.
Господь захожих захищає, підтримує сироту й удову, — дорогу ж нечестивих відвертає.
Господь буде царем повіки, твій Бог, Сіоне, по всі роди» (Пс 146, 3-10).
Хто б міг подумати, що приклад нечестивого Навуходоносора може бути таким повчальним?
Не вір князям.
Але вклонися Господу.
Переклад CREDO за: Тод Ворнер, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
