Чергова зустріч Папи з паломниками, присвячена значенню Ісусового Воскресіння перед лицем викликів сучасного світу, мала центром Пасху як остаточну відповідь на запитання про нашу смерть.
Очікування на смерть, коли маєш тверду надію воскресіння, вберігає нас від страху зникнути назавжди й готує до радості життя, яке не матиме кінця. Так Лев XIV підсумував роздуми, якими поділився з учасниками загальної аудієнції в середу, 10 грудня 2025 року, на площі св.Петра, повідомляє Vatican News.
Від таємниці до табу
В черговій катехизі про значення Христового воскресіння, що є завершальним етапом ювілейного циклу «Ісус Христос — наша надія», Святіший Отець говорив про те, що таємниця смерті завжди ставила перед людиною глибокі питання. «[Смерть] справді є якнайбільш природним і водночас найбільш неприродним явищем, яке лиш може існувати. Вона є природною, бо кожна жива істота на землі помирає. Вона є неприродною — бо прагнення життя і вічності, яке ми відчуваємо щодо себе і людей, яких любимо, спонукає нас розглядати смерть як засуд, як безглуздя».
Папа зауважив, що стародавні народи розвинули звичаї та ритуали, пов’язані з культом померлих, щоб супроводжувати тих, «хто ступає до найвищої таємниці». Сьогодні ж можемо відзначити протилежну тенденцію: смерть здається своєрідним табу, чимось, що потрібно тримати здалеку, про що говорити пошепки, щоб «не турбувати нашу чутливість і наш спокій». Через це також часто уникають відвідин цвинтарів, «де ті, хто випередив нас, спочивають в очікуванні воскресіння».
Свідомі й безпорадні
Тільки людина ставить запитання про те, що таке смерть і чи є вона останнім словом у нашому житті, наголосив Папа. Бо лише вона «знає, що мусить умерти». І це усвідомлення накладає тягар — якщо порівнювати з іншими живими істотами.
«Тварини, звісно, страждають і розуміють, що наближається смерть; але вони не знають, що смерть є частиною їхньої долі. Вони не розмірковують над сенсом, метою та результатом життя». Лев XIV зауважив: констатація цього спонукає думати, що ми є «парадоксальними і нещасливими створіннями» — не лише через те, що помираємо, але й «ми певні, що це станеться, хоча не знаємо, як і коли».
«Ми відкриваємо для себе, — підкреслив Папа, — що ми свідомі й водночас безпорадні. Ймовірно, саме від цього походять часті спроби заперечення, екзистенційні втечі перед питанням смерті».
Учителька життя
У цьому контексті Лев XIV навів роздуми св.Альфонса де Ліґуорі про педагогічну цінність смерті, про те, як вона проявляється як велика учителька життя. «Знання про неї, і передусім розмірковування над нею, вчать нас обирати, що насправді робити з нашим життям. Молитися, щоби зрозуміти, що корисно для нас у перспективі Небесного Царства, й відпустити все зайве, що прив’язує нас до швидкоплинних речей, — ось секрет того, як жити по‑справжньому, усвідомлюючи, що наш перехід на землі готує нас до вічності», — пояснив Святіший Отець.
Він звернув увагу, що різні сучасні антропологічні бачення теоретизують про безсмертя, розглядаючи продовження земного життя за допомогою технологій. Але це ставить подальші запитання: чи наука справді переможе смерть? Але чи ця наука може гарантувати, що життя без умирання буде щасливим?
Перехід до вічності
За словами Наступника св.Петра, Христове воскресіння об’являє нам, що «смерть не протиставляється життю, а є складовою його частиною як перехід до вічного життя». Христова Пасха дає нам у цьому часі, повному страждання й випробувань, відчути передсмак того, що буде після смерті. Лише нове світло Воскресіння спроможне до кінця просвітити таємницю смерті.
«У цьому світлі — і тільки в ньому — стає істинним те, чого прагне і надіється наше серце: що смерть це не кінець, а перехід до повного світла, до щасливої вічності. Воскреслий випередив нас у великому випробуванні смерті, вийшовши з нього переможцем завдяки силі Божої Любові. Так Він підготував нам місце вічного відпочинку, дім, у якому на нас чекають; Він дарував нам повноту життя, в якому більше немає тіней і суперечностей».
Свої роздуми Лев XIV підсумував словами: «Завдяки Йому, померлому і воскреслому з любові, разом зі святим Франциском ми можемо називати смерть “сестрою”. Очікування її з упевненою надією на Воскресіння вберігає нас від страху назавжди зникнути і готує до радості нескінченного життя».
фінансово.
Щиро дякуємо!
