Архієпископ Пол Ґаллагер, глава ватиканської дипломатії, не приховує свого захоплення кардиналом Ерколе Консальві, якому випала нелегка місія вести переговори з Наполеоном.
«Для мене кардинал Консальві є джерелом натхнення серед багатьох проблем, з якими ми стикаємося сьогодні і які, здається, неможливо вирішити», — сказав він під час заходів у Римі, присвячених 200-й річниці смерті кардинала.
Ерколе Консальві, який народився 8 червня 1757 року в Римі, навчався в Академії шляхетних церковників (сьогодні — Папська церковна академія) з 1776 по 1782 рік. У 1799 році він був секретарем під час конклаву у Венеції, де було обрано Барнабу К’ярамонті, який став Папою Пієм VII. У перший рік його понтифікату Консальві був призначений Державним секретарем і номінований кардиналом.
У ті буремні часи то було нелегке служіння: Пій VII і Наполеон були зайняті переговорами про конкордат. Метою було досягти угоди про відносини між Францією та Папською державою після того, як революція 1789 року поклала кінець привілеям Церкви у Франції і розділила її на «конституційну церкву», залежну від Французької Республіки, і так звану «вогнетривку» Церкву, лояльну понтифікові.
Це стало початком великої політичної кар’єри кардинала Консальві. Усе життя він залишався дияконом, без священницьких свячень, однак підтримував стосунки з європейськими лідерами. Відродження Церкви у Франції стало можливим завдяки його непохитній позиції у ключових питаннях — такою була і позиція Пія VII.
Ватикан був готовий багато чим поступитися, щоб Церква відновила свою єдність і свободу. Конкордат, підписаний 15 липня 1801 року, дорого коштував Церкві, якщо говорити про майно духовенства. Проте мета Папи була досягнута: «конституційна церква» зникла, а влада понтифіка була визнана.
Незворушність і реалістичність
Тимчасом самі переговори були дуже бурхливими. Хроніки повідомляють про істерику, під час якої Бонапарт погрожував Церкві в особі кардинала Консальві: «Я вас знищу!» Кардинал відповів на це: «Протягом 1800 років всі намагаються це зробити, але досі нікому не вдалося!» Консальві також був одним із тринадцяти «чорних кардиналів», які відмовилися приїхати на друге весілля Наполеона у 1810 році.
Через кілька років Ерколе Консальві став однією з ключових фігур на знаменитому Віденському конгресі (1814-1815). Ця подія, яка реорганізувала європейський континент після поразки Наполеона, була успішною для Святого Престолу. Він повернув собі Папську область та активи музеїв, які складають значну частину сьогоднішніх колекцій. Чоловік, що був невтомною правою рукою Пія VII, помер через 10 років, сказавши перед смертю: «Я в мирі».
Поняття «консальвізм», назване на честь цього проникливого стратега, використовується на означення папської дипломатії напрямку політичного реалізму. Цей погляд надає перевагу прямим відносинам між Святим Престолом і національними урядами без посередницьких органів, таких як національні єпископати.
Він ніколи не здавався, навіть у найтемніші часи
«Його доктрину неможливо застосовувати сьогодні, але його особистість, його бажання служити надихають, — каже архієпископ Ґаллагер. — Державний секретар Пія VII не здавався. Навіть у найтемніші хвилини, коли все здавалося втраченим, він не здавався. Він вірив у свою місію та у внесок, який може зробити папство».
Архієпископ Ґаллагер переконаний: незважаючи на те, що роль Пап сьогодні інша, Святий Престол дає свій внесок на благо людства, а церковна дипломатія досі має значення.
«Коли ми стикаємось із викликами сучасного світу, коли не знаходимо рішень, коли не маємо чіткого бачення вирішення проблем, Консальві — це натхненна постать з точки зору його відданості та мужності, — каже він. — До того ж, Віденський конгрес, у проведенні якого він зіграв велику роль, був дуже успішним прикладом багатосторонніх відносин та одним із найважливіших моментів у європейській історії».
Блискучий дипломат і справжня «ікона» в історії державних секретарів, кардинал Ерколе Консальві й сьогодні залишається взірцем ватиканської дипломатії.
фінансово.
Щиро дякуємо!
