Щодо гріха гніву — складність полягає у тому, що як емоція, так сам гріх мають однакову назву: гнів. Тому люди сприймають це однозначно й однобоко. Як розрізнити, де емоція гніву, а де — гріх?
Відповідає бр. Олександр Могильний OFM Cap.
Головні гріхи, до яких також належить гнів, — це група гріхів, які є всередині людини, пасивні, як інфекція, що спить до певного часу. Якщо немає зовнішнього поштовху, то вони не проявлятимуться. Вороги людини — світ і диявол; але також ці внутрішні процеси, які ми називаємо головними гріхами. Зокрема — гнів.
Коли хтось провокує людину до такої поведінки — це зло, бо провокація роздирає рани. Це може призвести до трагічних результатів. Людина може «воювати» з іншою. Ця гаряча чи холодна війна тягне за собою наслідки й суміжні гріхи, які можуть призвести до руйнування людського життя. Бо емоції — сильні. Неможливо розмежувати емоції та дії людини.
Емоція чи гріх? Як відрізнити?
Нам часто складно відрізнити емоцію від дії. Людський учинок — це або добро, або зло. Емоції ж — морально нейтральні. Емоційний світ, який нам дав Бог, — це ціла гама переживань, що дозволяють адекватно реагувати на зовнішні події. Людина не може (та й не повинна) не реагувати на зовнішні подразники. Лише ті люди, які мають великі труднощі зі своєю психікою, глибокі патології, реагують неадекватно або взагалі не відгукуються. Бог дав нам емоції для того, щоб ми реагували.
Емоції, можна сказати, написані на обличчі. Ми бачимо, коли хтось засмучений, радісний, злий… Це спонтанна, здорова реакція.
Але проблема також у тому, що люди схильні більше говорити про позитивно забарвлені емоції, такі як радість, любов, — однак насправді не вміють повністю відповідно їх переживати. Натомість гаму «темних» кольорів емоцій — гнів, злість, роздратування тощо — часто зводять лише до моральної сфери, до зла.
В обох випадках — і в емоції, і в гріха гніву — початок один. Якщо говорити про моральність, про дії, то питання в тому, де народжується той чи інший вчинок. Очевидно, що йдеться про волю. Ми чинимо добро або зло з власної волі. Якщо немає своєї волі, то й гріха немає. Але штовхають нашу волю до дій саме емоції. Тому варто дивитися, в якому напрямку вони йдуть.
Емоція, як стверджують фахівці, триває 10-20 секунд. Далі вмикаються розум і воля. Емоція — це сила спонтанної реакції. Якщо її не підживлювати чітким прагненням осягнути мету, то вона згасає. Наприклад, унаслідок гніву я когось покараю. Приміром, дитина непослухом роздратувала батьків. Якщо це стосується чогось серйозного, то гнів — це їхня нормальна реакція. Спонтанною реакцію внаслідок гніву може бути крик, суворе обличчя, покарання чи заборона. Але вони мають бути адекватними щодо вчинку і справедливими. Гріх гніву починається, коли батьки живуть цією подією, емоціями, які були годину, чи день, чи тиждень тому. За такий час уже не можна говорити про емоцію, що людина гнівається. Емоція вже підживлюється чіткою метою: внаслідок цього вчинку ще сильніше й жорстокіше покарати дітей.
Або, наприклад, коли хтось дорослий образився на іншого, то може не розмовляти з ним 5‑10 хвилин. Але якщо мовчанка триває день, два, тиждень, то йдеться вже не про емоцію, а про волю. Воля підживлюється емоціями до конкретного рішення — покарання. Мовчанка, ігнорування — це кара за те, чим людину образили. Суть гріха гніву полягає в неадекватності поведінки людини, яка цю неадекватність підтримує свідомо і має чіткий план та мету: покарання.
Як емоція гніву перетворюється у гріх?
У жодному разі не можна тлумити свої емоції. Це небезпечно для психіки, для тіла, для розвитку особистості, для реакції.
Таким моментом є перші роки дитинства людини, коли взагалі не йдеться про волю. Там є інстинкти, які проявляються в певній формі поведінки. Треба, щоб дитина себе проявляла, вміла виражати свої емоції. Бо важливо, по‑перше, щоб вона бачила, що вони у неї є; а по‑друге, щоб могла рости в атмосфері прийняття її з такими емоціями. Коли дитина підростає і стає дорослою, сформованою людиною, то відразу видно, чи вона росла у здоровій атмосфері, де її цілковито приймали. Така людина адекватно виражатиме свій гнів; емоція стихатиме. Але коли людина виросла в атмосфері несприйняття, коли їй у дитинстві забороняли виражати свої емоції, вимагали іншої поведінки, то в дорослому житті емоції стають для неї зброєю для боротьби. Якщо така людина гнівається, то перебуває у гніві довго. Внаслідок підтримування цього гніву проявляються супутні гріхи: мовчання, агресія, злі думки, погані слова — щоб на людину почали звертати увагу. Вона виросла, а її емоції залишилися на дитячому рівні, і вона в емоціях реагує як дитина. Для малюка прояв емоції гніву не є злом. Натомість у дорослому віці такі складні, «темні» емоції швидко переходять у дії. Тому що мета та ж сама: проявитися, показати себе. І доросла людина, як дитина, всіма органами чуття спостерігає, чи її приймають, чи це дає результат. Крайні емоції — як негативно забарвлені, так і позитивно — дуже сильні й допомагають пробиватися. Наприклад, у підлітків немає жодної іншої зброї для боротьби і пробивання себе як особистості, крім сильних емоцій.
Гріх гніву породжує і спонукає людину до інших недобрих учинків.
Повністю відеозапис етеру з братом Олександром Могильним дивіться тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
