Питання: Якщо хтось прийшов на Месу, але сповідь зайняла багато часу (незалежно від причин), то чи він насправді брав участь у богослужінні? Чи буде повною участю в Святій Месі того, хто зайнятий іншим — молиться свої молитви, чи бігає в туалет, чи, власне, не посповідався завчасу і має скористатися цим таїнством під час служіння Євхаристії?
Про «за» і «проти» послуги Таїнством покаяння і примирення під час Святої Меси, «дозволеність чи недозволеність» цієї практики, розмірковує о. Войцех Венґжиняк.
Сповідь під час Меси — це чи не найчастіша практика у Вселенській Церкві, всупереч усім вказівкам та заохоченням документів.
Тут визначальними є такі чотири принципи:
1)не відмовляти у сповіді тим, хто її потребує;
2)не сповідати під час Святої Меси;
3)сповідь під час Меси у будні більше допустима;
4)сповідь у неділю під час Меси — тільки для тих, хто в цій Месі участі не бере, оскільки він тоді не виконує повністю обов’язку участі в недільній Євхаристії.
А як воно на практиці — всі знають.
Читайте також:
Сповідь під час Меси. Мінімум 3 аргументи «проти»
Аргументи «за» те, що інакше цілком можна
1.У парафіях, де є тільки один священник, люди не сповідаються під час Святої Меси, і це зовсім не гірші католики.
2.У деяких країнах (наприклад, в Англії) немає сповіді навіть у неділю. Можна посповідатися в суботу до обіду чи по обіді. Так само як сповідь перед Першим Причастям. Так як ми приймаємо душ перед тим, як піти в гості, а не під час святкування.
3.Цілком можливо організувати сповідь так, щоб вона була до Меси або між Месами. Ті, хто не встиг би посповідатися до Меси, зробив би це після неї. Часто навіть коли є сповідь під час Меси, то все одно не всі встигнуть до Причастя.
4.Сповідь під час Святої Меси не сприяє ані добрій участі в Євхаристії, ані в належному переживанні Таїнства примирення. Складно і священникові сповідати, і каяникові — сповідатися, коли лунають співи, звучить орган, розлягається голос целебранса з колонок.
5.Ні в кого нема проблеми з тим, що немає сповіді під час Меси Вечері Господньої або Пасхальної вігілії, — хоч напевно би знайшлися такі, хто охоче би «скористався».
6.Це був чи чіткий сигнал не баналізувати таїнства. Бо поки що ми утверджуємо вірних у логіці «я тут прийшов на Месу, то за такої нагоди висповідаюся, бо тоді менше часу змарную». «Принагідні» таїнства можуть виявитися «принагідно» безплідними.
Сповідь під час Святої Меси — це прекрасна ілюстрація того, що найбільшим «мотором» літургії є не Божа слава, святість людей, вірність документам чи краща «якість» Євхаристії. Нашим найсильнішим мотором у цьому є (і завжди була) лінь.
Можна. Просто небажано
«Ординарії місця, а також настоятелі та ректори храмів і санктуаріїв, мають періодично перевіряти, чи насправді вірні мають якомога більш полегшений доступ до сповіді. Особливо радиться, щоби сповідники були присутні й помітні у місцях культу у конкретні години, визначені відповідно до розкладу, допасованого до реальної ситуації каяників, а зокрема щоб була готовність сповідати перед Святими Месами, як і готовність виходити назустріч потребам вірних також під час целебрування Святих Мес, якщо присутні інші священники».
Йоан Павло ІІ,
Апостольський лист у формі motu proprio «MISERICORDIA DEI»
«Примирення каяників може відбуватися о будь-якій порі кожного дня. Годиться, одначе, щоб вірні знали дні й години, коли священник присутній для виконання цього служіння. Вірних належить привчати, щоби сповідалися поза Месою, зокрема — у визначені години».
Обряди покаяння, 13
«Доконечно потрібно виробляти у вірних звичай приступати до Таїнства покаяння поза часом відправи Святих Мес, зокрема у визначені години, щоб його служіння відбувалося зі спокоєм та істинною для них користю, а самі вони щоб не мали перешкод для чинної участі у Святій Месі».
(Інструкція Священної конгрегації обрядів «Eucharisticum mysterium», 35 (25 травня 1967 р.)
фінансово.
Щиро дякуємо!
