Від входу до Сикстинської каплиці до проголошення обрання з Лоджії Блаженств — саме латинська мова століттями позначала вирішальні моменти папських виборів.
Однак у випадку проголошення «папського імені» немає єдиної усталеної форми використання цієї мови.
Якщо до конклаву кардинали, зібрані на загальних конгрегаціях, користуються допомогою синхронних перекладачів, то під час конклаву та одразу після нього — від «Extra omnes» до «Habemus Papam» — латина знову стає основною мовою Католицької Церкви.
В Апостольському палаці вся церемонія входу на конклав — від процесії кардиналів-виборців з Паулінської до Сикстинської каплиць, що супроводжується співом Літанії до святих, гімну Veni Creator Spiritus і завершується формулою присяги кожного кардинала на Євангелії, — аж по фінальний заклик до сторонніх осіб залишити приміщення, яке буде «замкнене на ключ», відбувається відповідно до латинських формул, встановлених Ordo rituum conclavis. Так було і на початку нинішнього конклаву, 7 травня 2025 року.
«Extra omnes»
Це «терміни, традиційно створені та вживані латиною, прийняті та збережені протягом століть для точного регулювання й визначення цих ключових моментів у житті Церкви», — пояснює о.Давіде Пірас, член команди scriptores, або Ватиканського бюро латинських листів.
Формула «Extra omnes» («Всім вийти»), яку вимовив по обіді 7 травня 2025 року керівник папських літургійних служінь архієпископ Дієго Равеллі після того, як останній з кардиналів-виборців склав присягу, є закликом до всіх сторонніх залишити Сикстинську каплицю — адже обрання папи відбувається таємно.
«Цей вислів містить прийменник, за яким стоїть знахідний відмінок, і наказує всім стороннім, які не мають права голосу, покинути місце, яке незабаром буде замкнене», — пояснює о.Пірас. «Цей вислів колись лунав на початку таємних консисторіїв та на ранніх етапах засідання Соборів, також із закликом до сторонніх осіб звільнити приміщення».
«Eligo in Summum Pontificem…»
Також, відповідно до Апостольської конституції Universi Dominici gregis, яку Йоан Павло II видав у 1996 році, бюлетень для голосування, що використовується в Сикстинській каплиці, має містити у горішній частині латинські слова: «Eligo in Summum Pontificem» (обираю на Верховного Понтифіка), тоді як нижня частина залишається порожньою для вписання імені обраного.
«Quo nomine vis vocari?»
Якщо після підрахунку голосів троє кардиналів-скрутиністів (лічильна комісія) визначать, що один із кандидатів отримав щонайменше дві третини голосів, це означає, що обрання Папи є канонічно дійсним. Декан Колегії кардиналів або найстарший за рангом та віком із кардиналів запитує обраного, використовуючи латинську формулу: «Acceptasne electionem de te canonice factam in Summum Pontificem?» («Чи ти приймаєш канонічне обрання на Папу?»), а після ствердної відповіді додає: «Quo nomine vis vocari?» («Яким іменем ти хочеш назватися?») — на що обранець відповідає своїм папським іменем.
«Habemus Papam»
Тоді перший з кардиналів-дияконів, протодиякон — у випадку нинішнього конклаву, це кардинал Домінік Мамберті — зобов’язаний, відповідно до п.74 Ordo rituum conclavis, оголосити з лоджії Ватиканської базиліки факт обрання та ім’я нового Папи, який одразу після цього уділяє благословення Urbi et Orbi.
«Латинський текст так званого Habemus papam», — пояснює о.Пірас, — «частково натхненний 2‑м розділом Євангелія від св.Луки, де Ангел сповіщає пастухам про народження Месії. Ця формула вже точно була використана 1484 року при обранні Джованні Баттіста Чібо, який прийняв ім’я Інокентія VIII. Однак її приписують обранню папи Мартина V, яке відбулося 1417 року. Ця фраза пов’язана зі ствердженням про факт дійсного обрання, оскільки до папи Мартина — через події, пов’язані з Констанцьким Собором, — аж троє претендували на папство», — продовжує скриптор із Бюро латинських листів.
«За таких обставин, — додає о. Пірас, — оголошення могло означати й таке: ‘Нарешті у нас є Папа — і лише один!’»
Повна формула латинською мовою звучить так: «Annuntio vobis gaudium magnum: habemus Papam! Eminentissimum ac Reverendissimum Dominum, Dominum (тут ставлять хресне ім’я обраного у знахідному відмінку), Sanctae Romanae Ecclesiae Cardinalem (тут вказано прізвище кардинала, не перекладене латиницею), qui sibi nomen imposuit (тут називають папське ім’я, можливо, з порядковим номером).
Перекласти цю формулу можна так:
«Сповіщаю вам велику радість: у нас є Папа! Найвидатніший і найшанованіший священик, (ім’я обраного), кардинал Святої Римської Церкви (ім’я обраного), який прийняв ім’я… (папське ім’я)».
Папа Мартин V. Джерело: Вікіпедія
Різні форми імені, але всі правильні
Однак вибір латинського граматичного відмінка, в якому вимовляється ім’я папи, не такий простий.
«Якщо врахувати минуле та поточне століття — папське ім’я новообраного понтифіка оголошувалося щонайменше тричі: для Пія XII, Павла VI та Франциска — з використанням латинського знахідного відмінка, тобто у формах Pium, Paulum та Franciscum. З іншого боку, аж чотири рази — під час обрання Йоана XXIII, Йоана Павла I, Йоана Павла II та Бенедикта XVI — протодиякон використовував епіекспліцитний родовий відмінок (genetivus epesegeticus), тобто форми Ioannis, Ioannis Pauli та Benedicti», — уточнює о.Пірас.
«Заглиблюючись далі в часі, — додає скриптор, — ми виявляємо, що в ХІХ столітті, коли були обрані Лев XIII та Пій IX, папське ім’я вимовлялося в називному відмінку — тобто Leo i Pius. В усіх цих випадках ідеться про правильні, а отже, альтернативні формули», — пояснює він.
Порядковий числівник
«Що стосується порядкового числівника, — підсумовує о.Пірас, — звичай велить, щоб його використовувати лише тоді, коли новообраний папа не є першим, хто носить це папське ім’я. Однак навіть тут були винятки. У випадку з Пієм XII протодиякон Камілло Качча Домініоні пропустив цей числівник, тоді як у 1978 році кардинал Перікле Фелічі додав його в оголошенні про обрання Йоана Павла I — Ioannis Pauli primi, — але пропустив це, проголошуючи його наступника Йоана Павла II».
Скарбниця латинської мови
Усе це були мовні рішення, прийняті в поточну мить, яка знаменувала історичні моменти, що залишаються в колективній пам’яті як віруючих, так і невіруючих. Моменти, в які латинська мова підтвердила свою роль не лише «скарбниці знань та думок», як сказав Папа Франциск, але й як активного учасника життя Церкви — завдяки своїй традиційній величі й красі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
