«Сорокарічна це нова тридцятирічна». Популярність цих примовок (разом із тією, що в заголовку) показує, що момент зміни коду на першу цифру 4 є особливим у житті багатьох. Криза, перелом, нове життя — як із цим дати раду?
На чай із Юнгом
«Життя починається після 40‑річчя», колись нібито сказав швейцарський психіатр Карл Густав Юнг. Я не знайшла джерела цього висловлювання, але уявила таку сцену: сидимо ми з Карлом Густавом у м’яких кріслах із чашечками чаю, він промовляє цю відому фразу, а я йому на це: «А я вважала, що життя починається після запліднення». Уявляю себе такою, ах, блискучою, гострою на слово і рішучою, а його — приголомшеним. Ну або замисленим…
Хоча сьогодні такий жарт може зачепити найчутливіші місця, то я наважуюсь його написати — для того, щоби змінити цю перспективу: бо моє життя почалося саме в момент поєднання двох клітин із генетичним матеріалом. Ті 9 місяців до народження у пологовому будинку Грубешова, в середу о 12:35…
Слово про кризу
До цієї теми я ще повернуся; але посидімо ще трошки з Карлом Густавом, у чашці ще є трохи теплого чаю. Чому я взагалі з ним зустрічаюся? Чи тому, що він художник і мене цікавлять його натхнення, те, як він переживає процес творчості? Чи тому, що він науковець і я хочу пізнати його дослідницькі методи, результати, помилки у праці? Ні, я сьогодні п’ю з ним чай, бо він психолог, і я розраховую, що він пояснить мені оцей момент життя, в якому я перебуваю.
Криза середнього віку — здається, за статистикою, у жінок знижується саме до 40 років. «Криза» це таке серйозне слово. Якби його намалювати на полотні, чи воно було би образом застрягання в задушливому місці, марудних ситуаціях, нездорових стосунках.. а може, сліз, пролитих ночами в пустелі життя? Може, якась абстрактна спіральна форма, що символізує повертання до тих самих схем…
Дослідники
Юнгу вже час повертатися до кабінету, тож ми допиваємо чай. І, потиснувши мені руку на прощання, він промовляє ще одну фразу: «Досі ти тільки проводила попередні дослідження». Ого! Цим разом здивування застає мене зненацька. Професор надягає капелюха й виходить. Я залишаюсь сама з новою ідеєю щодо «попередньої себе» — дослідниці життя.
Щоб у цьому є. Коли я порівнюю свій внутрішній світ 30 років тому й той, що зараз, — бачу принципову відмінність. Хоч, може, я й переживаю подібні ситуації, крутячись у якійсь спіралі схем, то переживаю їх інакше. У мене повний наплічник і ще валіза даних, знання, матеріалів. Я бачу, що якийсь етап завершився, а я все ще стою з цим багажем… І куди ж я подамся?
Нове життя
Я зручніше вмощуюся в кріслі, де щойно сиділа на зустрічі зі славетним психологом, і заплющую очі. Глибокий вдих… і видих… скеровую увагу на серце. Воно б’ється. Сьогодні — трохи тривожніше, з тремтінням, бо вчора я мала задовгу прогулянку і мій ослаблений організм відповідає реакціями м’язів. Але я занурююся в це серце, у своє нутро, і шукаю. Чекаю повністю непорушно… Є. Ісус. Він є в мені. Я усміхаюся. За мить питаю: «А Ти що про це думаєш?» — «Життя починається щоразу, коли вибираєш Мене». Ого, яка інакша перспектива!
Це так, якби тобі дали в руки білет багаторазового використання. Можеш поїхати в подорож будь-коли — достатньо буде витягнути цей білет і використати його. А отже, я можу вирушати у подорож свого життя ЩОДЕННО? Ба навіть… кілька разів на день?
Життя починається кожного дня
А що це взагалі означає — вибрати Ісуса? Може, те, що Його пізнають за історіями, записаними у Біблії? Я перевіряю, як Він поводився в певних ситуаціях, що казав, і пробую у своєму житті й щоденності чинити так, як Він? Вибирати любов, виявляти до людей добро, бути правдивим і рішуче ставати на захист правди… А може, це означає, що коли я плачу від болю чи безсилля, самотня, то не звинувачую нікого, не відвертаюся від Того, Хто мене створив, не розчулююся над собою, але каже: Ісусе, я з Тобою на Голготі, жертвую своє страждання у намірі (когось), або за мої помилки… Це так складно. Але має сенс.
Наступні розділи
Я повертаюся з цієї особистої зустрічі з Ісусом у своєму серці до зовнішнього світу. О, в моїй чашці з золотим вушком іще є ковточок більш чи менш вистиглого (фе) чаю. В голові проскакує прудка думка про те, як виглядала би розмова Карла Юнга з Господом Ісусом про те, коли починається життя. Ах! Я би їх слухала і записала запитаннями. Ми могли би зробити з цього дуже цікавий подкаст!
Але й мені вже пора. Я підводжуся з крісла, надягаю плащ, виходжу з кав’ярні. Запах дощу у весняному повітрі чудово освіжає легені. Я глибоко його вдихаю.
А отже, перспектив у мене дві, на вибір. Я стою на порозі чогось нового… А вони, ці дві перспективи, не взаємовиключні. Вони прекрасно компонуються. Бо, так, у лінійній історії мого життя, де є початок, дозрівання, зрілість і відмирання, я стою на порозі нового сезону. А з Ісусом це може бути сезон не одного розділу, а багатьох, які ми з Ним відкриватимемо разом. Сезон віри, сезон чудес. Любові — а отже, близьких стосунків. Сезон надії і вдячності. Й на цьому я завершу свої «сорокарічні роздуми».
Друг до і після 40
То що ж я бачу, коли дивлюсь на себе? Бачу, що всі ці роки шукання нового досвіду в роботі, любові, дружбі, шукання чоловіка, чи красивих гірських краєвидів, я насправді шукала… себе. Себе справжню, ту, яку Бог вдихнув як душу в дві клітинки, що поєднувалися, від моїх батьків. Я продиралася крізь різні маски, скидала зброю, відкривала, що інколи імітую когось…
І моя вдячність сьогодні плине до Ісуса: що коли я так шукала себе, Він завжди був біля мене. Навіть тоді, коли я зовсім цього не відчувала, коли я Його не хотіла, уникала, замикала перед Ним своє серце. Він був, радів і плакав зі мною. Сьогодні я Йому дякую, бо тільки з Ним можу віднайти справжню себе. Створену на образ і подобу Бога. Створену, щоб любити. Щоб жити у сповненості й правді, щодня заново.
Гм… Це звучить зовсім так, якби моє життя мало розпочатися саме зараз, після сорока!
Переклад CREDO за: Магдалена Галек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
