«Що таке жити?» — це запитання було головною темою зустрічі психоаналітика Луїджі Дзої з кардиналом Маттео Дзуппі, архієпископом Болоньї, головою Конференції єпископату Італії. Зустріч відбулася в Ліньйотто під час Туринського книжкового ярмарку.
У світлі історії Родіона Раскольнікова зі «Злочину й кари» Фьодора Достоєвського, та історії «Безіменного» з повісті Алессандро Манцоні «Наречені», ці двоє запрошених гостей розмовляли з модератором торгів Алессандро Дзаккурі. Вони вказали на логіку дару і безкорисливість прощення як суспільний і культурний горизонт, у межах якого треба переосмислити буття людиною сьогодні, перед лицем егоцентризму і прагнення людської всемогутності, які щораз сильніше характеризують наш світ.
Без виміру дару жити неможливо
В ході дискусії було обговорено корені російського психоаналізу, силу захвату тим, що збочене, роль обману, гіпертрофоване его, яке перебільшує почуття власної цінності. Це теми, наявні в літературі ХІХ століття, які на сьогодні переплітаються з аспектами, пов’язаними з цифровим виміром, який підриває суб’єктність людини та її стосунків. На перше місце висунуто гіпертрофовану рефлексію над особистостями, які не здатні поставити себе на місце іншої людини. «Вузлом, який пов’язує обох персонажів, є те, що ми робимо себе та інших зачерствілими», — сказав кардинал Дзуппі. Він зізнався, що зворушується кожного разу, коли перечитує шедевр Манцоні.
Якщо, з одного боку, в сучасному суспільстві панує загальноприйнятий релятивізм, — підкреслив кардинал, — то, з другого боку, потрібно визнати, що «є потреба в дарі, й без цієї логіки жити неможливо. У кожному з нас є потреба прощення, якого я сам знайти не можу». Ключовою проблемою, однак, є пастка віртуальності. «Ми розчиняємось в екрані, нам важко знайти свідомість у цифровому всесвіті. Є велетенська потреба в зустрічі — яка, однак, не може бути дистанційною», — сказав він. Кардинал Дзуппі зауважив, що так ми «відсунули релігію в ризницю або деградували її до приватної сфери», і додав, що з обох літературних творів випливає фундаментальна наука: ми повинні «досягти вищої форми справедливості». «У мене таке враження, що ми більше звикли до юрисдикціоналізму*, а не до справедливості», — сказав він.
Читайте також:
Сандро Маджістер — про дві мови Ватикану щодо війни в Україні
(*Юрисдикціоналізм — термін, зрозумілий італійцям. Течія в європейській, переважно італійській соціальній думці XVII-XVIII століть, один з елементів раннього Просвітництва. Пов’язаний із правовими стосунками «Церква-держава». Юрисдикціоналісти вимагали контролю правителів над актами, які Церква проголошує на їхніх територіях, контролю за листуванням Папи, моніторинг світських юристів за церковною законотворчістю, контролю держави над друкованими виданнями Церкви, обкладення Церкви податками тощо. — Прим. пер.)
Значення Ювілею — звільнення
У цьому контексті з’явилося запитання полонених. Кардинал Дзуппі прокоментував прохання про амністію, яке міститься в папській буллі з нагоди Ювілейного 2025 року «Spes non confudit» — «Надія не розчаровує».
– Я думаю, що Папа допомагає нам зрозуміти справжній сенс Ювілею, який полягає в тому, щоб підготувати майбутнє, звільнити нас від усього, що обтяжує; це можливість наново відкрити себе або наново відкрити діяльність, яка обіцяє надію, яка потребує усвідомлення і можливостей, такі як амністія, — пояснив він.
Стосовно наміру Франциска відчинити Святі Двері у в’язниці під час Святого Року, кардинал сказав:
— Якщо у в’язниці немає відчинених дверей — це не в’язниця, це щось інше. Коли необізнані люди кажуть: «Давайте замкнемо двері і викинемо ключ» — це погано як для тих, хто зовні, хто насправді більше розгублений, так і для тих, хто всередині. Відчинити двері означає підготувати майбутнє, звільнитися від наслідків зла, а отже — перемогти його.
Як особа, призначена Папою для пошуку можливих шляхів діалогу у війні росії проти України, кардинал підтвердив, що на цьому фронті «продовжують приділяти увагу всім гуманітарним аспектам».
— Як представник Святого Престолу та від себе особисто я намагаюся зробити все, що в моїх силах, бо це вагоме рішення Папи Франциска. Я вважаю, що ми повинні тиснути на міжнародне співтовариство для досягнення згоди щодо визначення бази перемовин, — підсумував він.
Деформоване уявлення про безпеку
В’язницю, а зокрема умови утримання неповнолітніх, обговорили на черговій панелі за участю асоціації «Антігона», яка займається моніторингом прав ув’язнених. Також у цьому випадку кардинал Дзуппі зазначив, що ми маємо «деформоване уявлення про безпеку» і що основною проблемою є ставлення до в’язниць «як до іншого світу, але це не так, — в’язниці є частиною нашого світу». Ієрарх наголосив: «Ніхто ніколи не самотній у своєму почутті провини».
Пошуки сенсу вимагають часу і слухання себе
Італійський психоаналітик Луїджі Дзоя вказав на здатність людини оцінювати значущість своєї поведінки. Психоаналіз, сказав він, узгоджується з динамікою Церкви в царині пошуків сенсу «поза виконанням обов’язків — яких дедалі більше бракує». Ми дедалі швидше реагуємо на критерій ефективності й дедалі менше — на критерій сенсу, який вимагає тиші та внутрішньої зосередженості. У питанні сексуальності, наприклад, він засудив її стан як «катастрофу в усіх культурах і в усіх країнах».
«Стан повної дезорієнтації. Нові покоління бояться статевого контакту, знають лиш його деформації, а не форми. Інстинкти дедалі менш контрольовані, а навички цифрового світу ще більший женуть до дедалі швидших реакцій», — каже психоаналітик. З іншого боку, моральна реакція, яка передбачає вдивляння в себе, вглиб, сповільнюється і дедалі більше ставлена під сумнів. Тому, зазначив Луїджі Дзоя, серйозна освіта потребує більшого внеску шкіл, сімей, а для віруючих — також і Церкви.
фінансово.
Щиро дякуємо!
