Чи жартували середньовічні люди про Церкву?

Сучасна популярна культура часто зображує Середньовіччя як похмурий, темний період, позначений своєрідною «диктатурою» Церкви. 

Багато фільмів і передач намагаються створити враження, нібито священники і єпископи навмисно тримали людей у полоні невігластва і забобонів, залякуючи вічними пекельними муками (і куди ж без всюдисущої інквізиції!), щоб утримувати над ними владу. Природно, що у таких умовах мало у кого виникало би бажання вступати у суперечки з «церковниками» — що вже казати про будь-які жарти на церковну тему.

Однак насправді середньовічні люди нічим не відрізнялися від нас у своєму природному прагненні жартувати про свої реалії і кепкувати над ближніми. У 1470 році італійський вчений Поджо Браччоліні, один з найяскравіших умів свого часу, що тривалий час співпрацював з папським двором, уклав збірку «Facetiae» («Дотепи») — велику колекцію анекдотів і жартів про середньовічну Церкву. Він казав, що зробив це, «щоб наш розум, обтяжений різноманітними турботами та тривогами, час від часу насолоджувався відпочинком від своєї постійної праці та був спонуканий до бадьорості і веселощів дещицею гумору». Ось три приклади таких жартів.

Читайте також: 10 популярних міфів про «дике» Середньовіччя

Священник, що заплутався у цифрах

Якось один священник тлумачив своїй пастві уривок із Євангелія, де говориться про те, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей п’ятьма хлібинами і двома рибинами, однак помилково сказав, що людей було п’ятсот. Його писар пошепки звернув увагу священника на помилку, зазначивши, що у Євангелії сказано про п’ять тисяч. «Мовчи, дурню, — сказав священник, — їм буде важко повірити навіть у цю кількість, яку я назвав».

Гладкий чернець

Одного вечора абат Септімо, дуже гладкий і тілистий чолов’яга, прямував до Флоренції. Дорогою він зустрів селянина і запитав у нього: «Як гадаєш, чи зможу я пройти крізь браму?» Абат мав на увазі, чи вдасться йому дійти  до міста до того, як міську браму зачинять на ніч — це була звичайна практика у середньовічних містах. Однак селянин, роздивившись свого співрозмовника, по-своєму витлумачив його питання і щиро відповів: «Звісно, що так; якщо туди проходить віз із сіном, чому би не пройти і вам?»

Король і кардинал

Ця історія сягає часів «Авіньйонського полону», коли папський престол тимчасово перебував у французькому місті Авіньйон. Якось король Франції, спостерігаючи за пишним почтом, що супроводжував папські виїзди, обурено запитав у місцевого кардинала, чи вдавалися апостоли Христові до таких демонстрацій розкоші? «Авжеж, ні, — відповів йому кардинал, — але ж апостоли жили у ті часи, коли королі теж жили інакше, як прості пастухи і скотарі».

Читайте також: Як середньовічні вчителі скаржились на своїх учнів

Ольга Герасименко, за матеріалами Medievalists.net