«Стоячи перед цими людьми на літургії, я бачу в їхніх очах непевність, розгубленість; але й водночас бачу, з якою радістю вони приходять сюди, щоб дістати підтримку, а через це — надію на завтрашній новий день».
Так сказав в інтерв’ю для Vatican News отець Роман Лагіш ЧНІ, розповідаючи про душпастирське служіння серед українських біженців в Ірландії, а також про те, що минулими днями привело його до Рима.
Отець Роман був делегатом від України на Генеральній асамблеї мереж «Talitha Kum», що займається протидією торгівлі людьми. В асамблеї, що від 18 до 24 травня 2024 р. відбувалася біля Рима з нагоди 15‑ї річниці цієї міжнародної організації, взяло участь приблизно 90 делегатів з різних країн світу. Отець Роман Лагіш належить до мережі RENATE — європейської гілки організації «Talitha Kum»
Мешканці країн, де триває війна, ризикують стати жертвами торгівлі людьми
Асамблея відбулася в дусі «молитви, співпраці та єдності згромаджень». «Тут також дискутується про більшу роль мирян у таких організаціях, — зауважив о.Роман. — Інколи чернечі інституції, які тут об’єднані, вже не мають стільки ресурсу, передовсім людського, і потребують людей — особливо психологів, які би працювали в притулках, місцях перебування тих, хто був проданий у рабство чи зазнав сексуальної експлуатації, або перебував у дуже важких життєвих умовах».
Явище торгівлі людьми знаходить плідний ґрунт особливо у країнах, де точаться війни — як, наприклад, в Україні. «На жаль, громадяни цих країн, — каже священник, — дуже швидко можуть потрапити в такі ситуації. Тому я радий, що можу бути тут сьогодні в об’єднанні з цілим світом, щоб ці проблеми, які ми переживаємо сьогодні. Для нас теж важливо відчувати, що в цьому питанні ми не залишаємося наодинці. І це чергова нагода нагадати про ситуацію в Україні».
На жаль, з різних причин є дуже мало даних стосовно кількості жертв торгівлі людьми серед українців у час повномасштабного російського вторгнення. Але, беручи до уваги те, що з України, як інформують міжнародні організації, з початку війни виїхало від п’яти до семи мільйонів біженців, — можна приспустити, що таких випадків є чимало.
«Особливо коли біженці потрапляють у дорогу країну Західної Європи, — пояснює отець Роман, — і в них є проблеми з житлом, вони мають фінансові проблеми, переживають стрес адаптації до абсолютно нового життя, до клімату. Людина починає своє життя з абсолютного нуля в дорослому віці, а крім того, не знає мови. І тому такі люди можуть бути легко втягнуті в погані історії. На жаль, наші українські офіційні інституції в тих країнах не мають багато змоги працювати над цими питаннями. Що тут може бути корисним, то це групи обміну інформацією в соцмережах. Грубо кажучи, Церква в тих країнах, де українська імміграція з’явилася вперше — як, наприклад, в Ірландії, де я служу, — є чи не єдиною платформою для комунікації».
Церква як платформа комунікації
Ірландія, каже о. Роман, це «невеличкий острів, менший за Львівську область». Вона вже прийняла сто тисяч українців — небачену доти в їхній історії кількість іммігрантів. «Тут фактично немає українських організацій, або вони дуже слабенькі, — розповідає священник. — І для української громади місце богослужіння чи приїзд священника — це єдине місце комунікації, де вирішуються питання про все: про роботу, про житло, про труднощі, про обмін інформацією щодо того, куди кого переселяють. Бо зараз починається процес виселення біженців із готелів, куди їх спочатку поселили, або інших місць компактного проживання, до більших таборів для іммігрантів або до інших місць — наприклад, у населені пункти, віддалені від міської агломерації. І Служба Божа є для них місцем об’єднання».
Отець Роман Лагіш під час Генеральної асамблеї мереж «Talitha Kum». Фото: Vatican News
Як розпізнати небезпеку?
Як представник організації Мережі релігійних організацій Європи проти торгівлі людьми та експлуатації (RENATE, Religious in Europe Networking Against Trafficking and Exploitation), отець Роман Лагіш ділиться деякими порадами стосовно того, як можна розпізнати ситуації, що можуть стати небезпечними, або поведінку потенційних кривдників.
— Передовсім, ніколи не можна залишати свій паспорт, нікому не можна віддавати своїх документів, особливо коли перебуваєте за кордоном, бо це ваш єдиний легальний документ. Якщо ви без паспорта, то опиняєтеся в дуже складній ситуації. Друга річ: якщо вам пропонують дуже «легкі» гроші, це теж має викликати підозру. І не можна бути наївними чи відкритими, насамперед якщо ви жінки з дітьми. Якщо хтось запрошує вас на якусь невідому роботу і не пропонує жодного контракту, не вказує ясно розпорядок праці, — це ознаки того, що це може бути небезпечно. Якщо вам не дають ключів від помешкання, де вас збираються поселити, або обмежують у виході, чи закривають, тобто ви не можете покинути територію, куди прибули, — це повинно стати причиною вашого неспокою. Також не можна ніколи віддавати свій телефон. Завжди треба мати номер поліції в тій країні, куди ви прибули, щоби за потреби зателефонувати. А якщо є інтернет, то в разі небезпеки можна написати в якусь українську групу в соцмережах. Треба старатися підтримувати постійний контакт зі своїми зі своїми родичами. І просто треба бути уважними і розсудливими і не входити в будь-які легкі зв’язки.
Отець Лагіш також додав, що в небезпечній ситуації також варто звертатися до місцевих церковних організацій, таких як, наприклад, Карітас, або до соціальних служб, які є в кожній країні.
«Ми можемо тут служити завдяки доброті Римо-Католицької Церкви»
В Ірландії найбільшу кількість українських біженців, особливо на початку, прийняли в католицьких і протестантських спільнотах. Місцеві редемптористи в одному зі своїх будинків надали притулок 180 біженцям. Окрім того, вони організували для українців пункт допомоги і порадню, а в квітні 2022 року на прохання місцевого настоятеля туди приїхали працювати сестри-редемптористки з України, які там перебували пів року.
Понад пів року тому в Ірландію переїхав отець Роман Лагіш, який дотепер здійснює там служіння разом з іншими п’ятьма греко-католицькими священниками. «Наше служіння можна назвати служінням “у валізі”, — каже він. — Наприклад, я збираюся, домовляюся з римо-католицьким парохом чи з настоятелем певного монастиря про храм, щоб відправити Службу Божу, публікую оголошення, туди приходять люди. І я маю таких чотири місця. Відстань від одного до іншого буває від 50 до 120-150 км».
Греко-католицькі священники в Ірландії об’єднані в Апостольську візитатуру, яку очолює владика Кен Новаківський. Організація душпастирства тут перебуває на початковому етапі. «Там ніколи не було нашої Церкви, ніколи не було наших структур, — каже отець Роман, — і дякуючи Римо-Католицькій Церкві, її відкритості й доброті, ми можемо служити нашим людям, тому що ми отримуємо від них все: починаючи від храму і закінчуючи автомобілем, проживанням тощо. Бо ми самі не змогли би цього утримати. І йдеться не тільки про релігійний аспект, але про всі наші соціальні моменти. Наприклад, у мене чи в багатьох наших парафіях після Служби Божої є частування кавою — це місце спілкування, об’єднання. Ми організовуємо Шевченківські дні, День вишиванки, День матері, чи інші заходи, маємо також арт-терапію. І це все ми можемо робити тільки завдяки нашій добрій співпраці та їхній величезній відкритості».
Підтримка породжує надію
Священник підкреслив, що для біженців із різних частин України орієнтиром є український прапор. «І навіть якщо не всі розмовляють українською мовою, — каже він, — побачивши прапор, вони приходять до нас і допомагають також іншим добратися». Душпастирі, як зауважив отець Роман, надають не лише духовну підтримку, а й допомагають вирішити інші питання. «Дуже часто ми є соціальними працівниками, порадниками, психологами, спеціалістами зі страхування і багато іншого, — каже він. — Люди часто приходять і запитують, що їм робити. Просять: “Подивіться на цей контракт. А чи можете піти мені зі мною, допомогти в перекладі” і так далі. Це виклик нашого служіння. Але ми стараємося допомагати стільки, скільки можемо. В Ірландії УГКЦ є на першій лінії такої допомоги, бо українські громадські організації ще тільки зароджуються і вони просто не справляються з тією кількістю запитів, які до них надходять».
На завершення отець Роман Лагіш наголосив: труднощі й важкі моменти йому допомагає долати його чернеча спільнота, а тому він розуміє, наскільки важливо для людей, що опинилися далеко від дому, відчувати підтримку інших. «Стоячи перед цими людьми на літургії, — зазначає він, — я бачу в їхніх очах непевність, розгубленість; але й водночас бачу, з якою радістю вони біжать отримати якусь підтримку і, через це, надію на завтрашній новий день».
Нагадаємо, на початку російського вторгнення в Україні двічі побував із візитом кардинал Майкл Черни, за дорученням Святішого Отця. Його перебування було пов’язане з Закарпаттям і займався він, серед іншого, саме запобіганням торгівлі людьми, оскільки чимало нечесних перевізників користувалися ситуацією втечі жінок і дітей за кордон.
фінансово.
Щиро дякуємо!
