Проголошуючи блаженним італійського священника Джузеппе Россі, кардинал Марчелло Семераро, префект Дикастерію у справах канонізацій, підкреслив його жертовне служіння й зазначив: навіть в умовах небезпеки та переслідування він намагався допомагати кожному, хто опинився в скрутному становищі.
У неділю 26 травня 2024 року кардинал Марчелло Семераро під час Святої Меси в катедральному соборі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в місті Новарі (Італія) проголосив блаженним Слугу Божого о.Джузеппе Россі.
Зразок молитовного життя і служіння
У проповіді очільник Дикастерію наголосив: «Церква Новари чекала цього дня і сьогодні переживає його в радості від того, що одного з її синів прославлено як блаженного». За словами кардинала, новопроголошений мученик о.Джузеппе Россі є одним зі «скромних священників, зразком молитовного життя і великодушного служіння… іконою парафіяльного священника-мученика… взірцем для всього Божого люду, а особливо для нас, священників, і для мирян, які виконують служіння в Церкві».
Кардинал Семераро навів слова св. Августина: «Те, що перетерпів Христос, терпить і Церква; те, що перетерпів Глава, терплять і члени». У контексті цього вислову він зазначив, що «отець Джузеппе готував себе до цього від самого початку свого служіння. У день своїх свячень, 29 червня 1937 року, він запамʼятав, як єпископ повторював класичне поєднання “священник і жертва”: “Ти ніколи не будеш священником, якщо не будеш жертвою для Євхаристійного приношення”».
Зʼєднаний із Богом на хресті
Префект Дикастерію процитував уривок зі щоденника о. Джузеппе, написаний після пʼяти місяців парафіяльного життя. «Я відчайдушно кидаюся в обійми Ісуса, чиїми слідами я повинен іти до Хреста, на Голготу. Людські бурі спалахують і, здається, переповнюють усе: з Богом я поза сірою хмарою пристрастей, у божественному спокої. Тоді страждаю з радістю, бо я з’єднаний з моїм Богом на хресті». Долаючи труднощі, повʼязані з організацією душпастирської діяльності, отець Джузеппе зростав, стаючи парафіяльним священником для всіх і священиком для бідних. Цей шлях привів його до того, що він став священником-мучеником.
Читайте також:
Уже понад 40 духовних осіб загинули від рук росіян за час відкритої агресії
Італійський фашизм
Коли розпочалася Друга світова війна, Італія була фашистською країною. Саме слово «фашизм» походить з італійського fascio — об’єднання, союз, ліга. Беніто Муссоліні, який прийшов до влади 1925 року, обрав це слово як символ, бо жмут (лат. фасція) тростин, перев’язаний червоною стрічкою, був символом римської державності. Фашизм Муссоліні мав своєю метою відновлення величі колишньої Римської імперії, а перші фашистські союзи виникли ще у 1914-1915 роках. Ці воєнізовані угруповання намагалися воювати у Першій світовій війні на боці Антанти (Британія-Франція-росія). Формально фашизм постав у 1919 році, коли ветерани-фронтовики стали об’єднуватися у свої дружини, фашіо ді комбатіменто. Вони стали рушійною силою для Муссоліні, який обіцяв 8‑годинний робочий день, промисловий розвиток (Італія була переважно сільськогосподарською країною), соціальне страхування та іншу суспільну користь.
Не чекаючи на дозрівання суспільства до виборів цієї партії, Муссоліні оголосив захоплення влади в Римі, мобілізацію фашистських дружин, які трьома колонами пішли на столицю. Армія була по стороні держави, однак король Віктор Емануїл ІІІ внаслідок такого натиску призначив Муссоліні прем’єр-міністром. Після 1922 року італійські фашисти заборонили в Італії всі інші політичні партії і знищили до 3 тисяч своїх політичних противників, створили таємну поліцію, знищили незалежну пресу і профспілки.
У Німеччині тим часом дозрівала ідеологія нацизму, з якою в італійських фашистів дуже швидко знайшлися спільні цілі. І коли розпочалася Друга світова, італійський фашизм уже міцно сплівся з німецьким нацизмом.
Фашизм відкидає твердження про те, що насильство за своєю суттю погане, і розглядає імперіалізм, політичний примус та війну як засоби національного відродження.
Читайте також:
Біля Фастова окупанти вбили православного священника
Парафія св. Готарда, Кастільйоне
Біографічна довідка
Джузеппе Россі народився у Варалло-Помбія (Новара) 3 листопада 1912 року в бідній релігійній сім’ї. Вступив до семінарії 1925 року і був висвячений 29 червня 1937 року. Наступного року став парафіяльним священником у парафії св.Готарда в Кастільйоне Оссола — маленькому гірському селі, де служив близько шести років.
Це гірська місцевість із непрохідними стежками й кількома сотнями жителів, де бракувало молоді чимдалі більше, бо молодь старалася виїжджати з убогого села в пошуках праці. Найбільші проблеми, однак, походили не від бідності території чи старіння населення, а радше від війни.
Уже почалася Друга світова. Дон Джузеппе підтримував тісне листування зі своїми парафіянами на фронті. Для тих, хто залишився, він заснував Католицьку акцію і Товариство св. Вікентія. Він збирав ту дещицю, яку мав, щоб допомагати місіям, але насамперед — своїм бідним.
Священник був змушений купувати рис на чорному ринку, щоб нагодувати людей. Удень йому варили каструлі супу, а увечері, потемки, священник особисто розносив його від дому до дому по бідних сім’ях. Усі в селі знали, що він не тримається ні «правих», ні «лівих», щоб могти допомагати всім, хто просить.
Долина Оссоли стала ареною зіткнень між партизанами Гарібальді і фашистськими формуваннями. 26 лютого 1945 року бойовики з Чорної бригади Равенни мали бій з партизанами поблизу Кастільйоне; двоє з них загинули, а близько 20 отримали поранення. Це спровокувало негайну розправу над населенням, під час якої фашисти спалювали будинки і брали заручників. Серед них був і Дон Джузеппе.
Якщо ми бачили у фільмах епізод, коли на церковній дзвіниці б’є годинник, а фашисти вирішують, що це домовлений сигнал для партизанів, — то це з історії села Кастільйоне. Священник відмовився втікати в гори з молодшими селянами й залишився з жінками й дітьми в одному з будинків. Усього бойовики тоді захопили, допитували і катували 45 осіб.
Освячення погруддя о. Джузеппе Россі. Фото: Ossola News
І до арешту, і після нього він відмовився втікати, попри усвідомлення, як сильно він ризикує. Коли його схопили разом з усіма, Дон Джузеппе, за спогадами очевидців, тихо казав: «Я перед вами», тобто «мене вб’ють першим». Після того як його відпустили, отець знову відмовився втікати, розуміючи, що після його втечі на села впадуть нові покарання від фашистів. «Пастир не покидає свої вівці», — сказав він. Після зникнення священника про його долю нічого не було відомо, аж доки через тиждень не знайшли його тіло. Відновлені події виглядають так: після першого затримання його увечері відпустили. Але увечері того ж дня, 26 лютого 1945 року, його знову забрали четверо солдатів. Отця вивезли з села до Валлоне-дей-Коломбетті, поблизу Кастільйоне-Оссола. Там отця примусили руками рити собі могилу, і багато били, зокрема, 7‑кілограмовим каменем по голові, від чого череп тріснув. Добивали священника ножем і пострілом із вогнепальної зброї. Його тіло знайшли у неглибокій могилі; обличчя священника було розбите ударом чобота.
Мученицька смерть отця Джузеппе була наслідком ненависті до Церкви і священників з боку фашистського режиму. Вороги вважали священника небезпечним до такої міри, що вдалися до його ліквідації.
Варто підкреслити, що о. Джузеппе, як і багато його співбратів у священстві, не займав політичної позиції; однак, усвідомлюючи небезпеку, в якій перебував, все ж намагався посвячуватися з великим милосердям, вислуховуючи кожного і намагаючись допомогти всім, хто опинився у скруті.
Декрет про беатифікацію о. Джузеппе Россі був затверджений 14 грудня 2023 року. Його останки з 22 вересня 1991 року покояться у храмі св. Готарда в Кастільоне-Оссола.
Переклад CREDO за: Vatican News, Santi E Beati
фінансово.
Щиро дякуємо!
