Для о. Романа Демуша та Вероніки Дякович, які представляли УГКЦ на Міжнародному конгресі про синодальне душпастирство молоді, ця подія стала нагодою розповісти, що їхні ровесники в Україні найкращі роки свого життя проживають у контексті війни.
Від 23 до 25 травня 2024 р. у Римі тривав Міжнародний конгрес «Задля синодального душрастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства».. Цей захід організував Дикастерій у справах мирян, сімʼї та захисту життя. У ньому взяли участь приблизно 300 делегатів єпископських конференцій зі 110 країн світу. Він став ключовим моментом відзначення п’ятої річниці публікації Апостольського напоумлення Christus vivit (2018), нагадує Vatican News.
Під час конгресу йшлося також про попередній та наступний Світові дні молоді та про Ювілей молоді, що триватиме від 28 липня до 3 серпня 2025 року. Від України на конгрес прибуло дві делегації: одна від Української Греко-Католицької Церкви, й інша від Римо-Католицької Церкви в Україні. Делегати від УГКЦ о.Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, та Вероніка Дякович, представниця української християнської молоді, членкиня Національного українського молодіжного обʼєднання (НУМО), завітали до української редакції Радіо Ватикану, щоб розповісти про свою участь у цій події.
Не припиняти нагадувати світові про війну в Україні
Отець Роман зазначив, що, окрім участі в сесіях та обговореннях під час конгресу, вони бачили перед собою ще одне завдання. «Ми вважаємо, — підкреслив священник, — що дуже важлива місія полягає в тому, щоб розказувати правду про Україну, про наших молодих хлопців і дівчат, які, на жаль, найкращі роки свого життя проживають у контексті війни. Папа Франциск дуже часто говорить про мрії молодих людей. Так от, наша українська молодь не те що мріяти не може, бо їхні мрії зруйновані; вони і спати спокійно не можуть, бо щодня, щоночі є тривоги, бомбардування».
Вероніка додала, що важливим було не лише свідчення через свою присутність, але й безпосереднє спілкування з представниками різних країн. «Дуже важливо спілкуватися, розповідати їм правду, нагадувати про війну в Україні, актуалізувати це питання і робити так, щоби про нього говорили в усьому світі. На мою думку, найважливішим у цій зустрічі було ділення власним досвідом і переживаннями, розповідь про друзів, які загинули і яких вбили, про тих, хто в полоні».
«Проблема не в радості, але коли ми забуваємо про війну»
Зазвичай на подіях, подібних до цього конгресу, панує притаманна молоді атмосфера відкритості, ентузіазму й радості, хоч і поєднана з бажанням заглиблюватися у проблеми й робити щось конкретне, щоб їх розв’язати.
«Те, що інші радіють, мене не засмучує, — зазначила Вероніка Дякович. — Проблема не в радості; проблема є, коли ми забуваємо про війну або хочемо закритися від неї. Тому радість інших, навпаки, наповнює і дає промінчик надії, що все буде добре. Але, навіть коли радіємо, ми не забуваємо про реалії, в яких живемо, про людей, які дарують нам можливість радіти, які дарують нам кожен день і саму можливість спілкуватися, бути разом».
Українська молодь є живою стіною, яка боронить
Вони привезли з собою уламки снаряду, що розірвався на подвір’ї греко-католицького храму в Ірпені. «Ми показували його учасникам конгресу, — каже о.Роман Демуш, — і розповідали, що десятки, сотні таких бомб падають сьогодні в Україні й ранять українську молодь, дітей, дорослих, цивільне населення. Ми говорили про те, що українська молодь є живою стіною, яка боронить, відділяє світло від темряви, зло від добра, правду від брехні, життя від смерті, дозволяючи іншим жити, навіть у готовності віддати своє життя. Наша молодь показує це свідчення, я би сказав, навіть мучеництва, бо вони з любов’ю віддають життя за інших, щоб інші жили, — навіть за тих, кого вони не знають».
Реакція на свідчення
Розповідаючи про те, як молодь, присутня на конгресі, реагувала на їхнє свідчення, Вероніка Дякович сказала:
«Відверто кажучи, різні були. Це складова, до якої треба бути готовим: що різні люди сприймають по-різному те, що говориш. Є ті, хто щиро відгукується, розуміють; є ті, які знають багато, читають новини, можуть навіть глибше обговорити ці теми, бо мають знайомих або спілкуються з українцями, які емігрували до їхніх країн. Але також треба бути готовим, що є ті, кому байдуже, хто живе своїм життям і їм здається, що це дуже далеко. Але, попри це, я дуже рада, що ми знайшли підтримку людей із різних країн світу. Це надихає і мотивує далі нести цю місію: говорити про Україну, говорити про те, як є, і не боятися закликати людей підтримувати нас, кожен у свій спосіб».
«Справедливості ради треба сказати, що війна в Україні — не єдина війна, яка триває у світі, — додає о.Роман. — Під час сесій конгресу і в робочих групах ми говорили про те, що зараз у світі триває приблизно 60 війн чи конфліктів різного рівня. Але війна, яка триває в Україні, війна несправедливої, жорстокої російської агресії, є особливою, тому що Україна є в центрі Європи, а отже — боронить спокій і мир усієї Європи».
Фото: о. Юрій Голотюк
Христос живий, і Він хоче, щоб жив також і ти
Під час Конгресу багато говорилося «про душпастирське навернення, про те, щоб дати простір молоді у Церкві, щоб вони були протагоністами», сказав о. Роман. В українському суспільстві молодь уже бере на себе цю роль. «Блаженніший Святослав не раз говорив про те, що тягар цієї війни впав переважно на плечі молодих людей, бо це вони стали в першу лінію оборони. Це вони сьогодні в більшості на фронті. Це вони будують економіку, вони волонтерять».
Про річницю Апостольського напоумлення Christus vivit, опублікованого після Синоду про молодь, о.Роман сказав: УГКЦ як Церква свого права намагається переосмислити й актуалізувати основні напрямні цього документа — зокрема, щодо того, як створити простір для молоді, допомогти їм знайти своє місце у Церкві, усвідомлюючи, що « молодь — це наше сьогодні». Вероніка додала, що створення простору для молоді передбачає також «уміння слухати і чути молодь, почути потреби молоді, те, про що вони говорять, те, чим вони, живуть».
«На цьому конгресі, — підкреслив о. Роман, — ми говорили про те, що здається саме собою зрозумілим, але виявляється, що ні: не треба боятися говорити молодим людям про Ісуса Христа, бо це те, чого вони шукають. Головне послання, яке хоче дати Папа у Christus vivit, полягає в тому, що “Христос живий, і Він хоче, щоб жив також і ти”. Нам усім потрібно шукати живого Христа: і нашій молоді, і нам, душпастирям».
Самотність — спільна проблема молоді в різних країнах світу
Для Вероніки Дякович, як членкині НУМО, участь у міжнародних заходах не є новим досвідом; але на події такого рівня у Ватикані вона вперше. Ділячись враженнями, дівчина сказала:
«Цікаво відзначити, що хоча це люди з різних країн та навіть різних континентів, є те, що ми переживаємо однаково, що нас хвилює однаково. Тому ділення досвідом і шукання точок дотику, навіть коли ви живете на різних континентах, є дуже цінним. До прикладу, ми говорили про високий рівень самотності серед молоді. Звісно, причини для цього різні: в одних країнах це наслідки пандемії, сильної цифровизації, розвитку соцмереж тощо. Для української молоді це теж актуально, але є свої реалії: ковід, потім війна — і, відповідно, багато молодих людей і дітей не вийшли на навчання в офлайн-форматі, багато хто втратив зв’язок зі своїми друзями, які змінили місце проживання». Крім усвідомлення спільних проблем, досвід єдності серед представників молоді з різних країн був будований через участь Службі Божій та спільні молитви.
Отець Роман відзначив, що УГКЦ стала «глобальною церквою». «Адже сьогодні наша молодь є на різних континентах, у різних країнах. І це ми засвідчили також на Світових днях молоді у Лісабоні, коли змогли сприяти зустрічі понад 500 молодих українців із цілого світу, які туди приїхали». Священник висловив сподівання, що на Ювілейний рік-2025 вдасться організувати паломництво української молоді до Рима.
Фото: Veritas
Молодь потребує когось, хто би був поруч
Спілкуючись про те, що хвилює теперішню молодь і що може їм запропонувати Церква, ми повернулися до потреби і бажання молодої людини відчувати підтримку та прийняття з боку старшого покоління. Цю потребу відчувають усі молоді люди, не лише віруючі. «Я маю досвід роботи з різною молоддю, — каже Вероніка, — це те, чим я займаюся багато років. І найважливіше для них — бути поруч. Молодь зараз потребує навіть не так заходів і свят, як почуття підтримки, відчуття того, що хтось є поруч. Це прослідковується для різної молоді: важливість творення середовища, простору, безпечного не лише у фізичному, але і в психологічному й ментальному вимірі. Тобто бути поруч, бути з молоддю і намагатись почути її — це дуже важливо для них».
Іншим важливим аспектом життя молодих українців є навчання. «Ми маємо розуміти, що проблема освіти дуже сильно відіб’ється на житті молоді в майбутньому. Недостатня освіта в майбутньому переросте в те, що молодь буде менш конкурентоздатна на ринку», — пояснила Вероніка.
Отець Роман Демуш зі зустрічі з Папою Франциском
Християнство — не релігія моралі, а релігія стосунків
Як душпастир, який опікується молоддю, отець Демуш підкреслив: спілкуючись із ними, він не завжди має відповіді на їхні запитання. «Зокрема, коли йдеться про запитання, які постають у контексті війни, глибинні питання, екзистенційні. І деколи краще не давати відповідей, бо їх немає, я їх не знаю. Але надзвичайно важливо бути поруч, щоби вони не почувалися самотніми».
Священик додав, що під час обговорень на конгресі йшлося також про методи нової євангелізації, зокрема у контексті цифровизації. Учасники конгресу говорили про необхідність «перейти від моралізаторства до керигми». «Я думаю, що, з одного боку, не потрібно боятися звіщати Христа, — наголосив священик, — бо це сутність нашої віри, те, що відрізняє від усіх інших пропозицій; це те, чого молодь шукає, оскільки щастя, віра є природним прагненням кожної людини. І допоки не віднайдемо цього у Христі, то молодій людині завжди чогось бракуватиме. З іншого боку, моралізаторство — це не про віру, бо християнство — це не релігія моралі, а релігія стосунків. І важливо, щоб ми, як душпастирі, зрозуміли це, бо наш Бог, християнський Бог, є Богом стосунків. Це, на мою думку, має бути методом душпастирства молоді в будь яких контекстах і в будь який час: показати любляче обличчя Бога кожній молодій людині».
Фото: о. Юрій Голотюк
Зустріч із Папою Франциском
У суботу, 25 травня 2024 р., учасників міжнародного конгресу, присвяченого душпастирству молоді, прийняв Папа Франциск. Представники України також мали змогу особисто привітатися зі Святішим Отцем, обмінявшись кількома реченнями.
«Насправді, це не перша моя зустріч зі Святішим Отцем, — зазначає о.Роман. — Це справді великий дар: за останні понад два роки повномасштабної війни це вже, здається, п’ята нагода поспілкуватися з ним». Священник подякував Папі за його молитовну і матеріальну підтримку України. «Ми часом забуваємо, що Папа — чи не єдиний лідер на світовій арені, який двічі на тиждень, щосереди і щонеділі, нагадує всім про Україну, а що основне — молиться за Україну», — сказав о.Демуш. Він також попросив Папу зробити щось більше, щоб зупинити війну, і нагадав про те, що потрібно зробити більше, щоб визволити українських полонених, серед яких є також двоє греко-католицьких священників.
Вероніка Дякович дарує картину Святішому Отцеві
Вероніка Дякович подарувала Святішому Отцеві картину, на які зображена дитина з іграшкою серед зруйнованого міста. «Я сказала Папі, що так виглядає наше життя: зруйновані мрії, зруйновані життя дітей, молодих людей, дорослих. Також згадала про наших захисників, які в полоні, бо це і моя особиста історія. В мене є друг, який уже понад два роки перебуває в полоні. І подякувала за його молитву», — розповіла вона.
«Я думаю, — додала дівчина на Радіо Ватикану, — що важливо не тільки нагадувати світові про наших захисників, які досі в полоні, але також і українці не повинні забувати про це: треба говорити про це, говорити публічно, говорити в соціальних мережах, відвідувати заходи підтримки всюди, де є можливість нагадувати, що дуже багато наших захисників перебувають у полоні й багато з їхніх рідних не мають жодних звісток, жодної інформації про те, чи живі ці люди. Ми також маємо багато і цивільного населення в полоні, і дітей, які незаконно вивезені росією. Про це варто пам’ятати щодня і не втрачати жодної можливості нагадувати про це».
фінансово.
Щиро дякуємо!
