«Розкажи про чудо»: Християнська служба порятунку збирає свідчення про Божі милості на війні

Капелан ХСП Сергій Попов на форумі «Капеланське служіння в умовах війни» представив проєкт «Розкажи про Боже чудо».

Господь робить чуда й багато українців переконалися в цьому на власному досвіді. На сайті «Розкажи про Боже чудо» вже зібрано деякі історії про Божі втручання як свідчення Його надзвичайної милості.

Ідея зібрати історії воєнних чудес з’явилася у Сергія Попова два місяці тому під час березневого форуму «Благовістя в умовах війни», що відбувся в межах міжконфесійної ініціативи Християни для України. Кожне свідчення — це живий доказ того, що навіть у найтемніші моменти Бог залишається поруч і надає допомогу тим, хто її потребує.

За словами ініціатора, засвідчення Божого чуда не вимагає довгих мемуарів. Це може бути короткий текст чи відео. На сайті вже є історії про Боже втручання. Це приклади порятунку з вогню, виведення з імовірного оточення, виживання після прямого влучання снарядів, успішний перехід мінного поля, захист Біблією тіла від уламків снаряду й навіть повернення мертвого солдата до життя. Все це — живі свідчення і подяки, навіть якщо вони не завжди можуть бути чудом у теологічному розумінні.

Капелан Сергій Попов переконаний, що ширення свідчень та прослава Бога за Його чудо прикликає інші чуда:

«Я вірю, що (…)  коли кожен скаже: ‘Слава Богу за Твоє чудо’, ось тоді Бог прийде в Україну своєю силою, прийде своєю славою, і тоді настане Перемога для України!»

Історія з сайту

Назар: «Вижили без боєприпасів, зв’язку та їжі»

Півтора року я служу в лавах ЗСУ, воював на Авдіївському напрямку. Усім відомо, що там було дуже гаряче! Тривалість бойового чергування завжди визначена дуже умовно. Коли обстрілюють безперестанку, коли дороги непроїзні чи інші умови, зміна не приїжджає.

Нас, шістьох хлопців, водій віз на позиції. Оскільки того дня обстріли були тяжкими, він повіз нас не тією дорогою, якою ми завжди їздимо, а посадкою, щоб нас не засікли. Дорогою назад він потрапив під мінометний обстріл. Машина згоріла вщент, а він, з великої Божої милості, лишився живий.

Оскільки він їхав не за звичним маршрутом, його не могли знайти. Півтори доби він добирався до тієї дороги, де їздять наші. Втратив дуже багато крові через поранення, і коли його знайшли, був непритомний.

Трапилося так, що іншого водія по нас не відіслали. Під кінець десятого дня у нас майже закінчилися харчі. Добре, що боєприпасів ми завжди беремо більше. Проте вже на початку третього тижня ми були виснажені. Розрядилися всі батареї, можливості зв’язатися з командиром не було. Що робити — невідомо. Дивом ми всі вижили! Такого просто не буває. Лише двох хлопців кулі подряпали. Ми були під постійними обстрілами, бачили ворога на власні очі, але відповідати вже не мали чим. Сам Бог нас врятував.

Водій почав розпитувати про нас у шпиталі. Він дізнався, що по нас ніхто не поїхав, коли минуло вже чотири тижні. На ніч він відпросився у лікаря зі шпиталю, взяв власну машину і без бойового розпорядження поїхав нас рятувати. І він зміг вивезти нас. В одного з хлопців почалося запалення легень, він уже тиждень важко дихав, не міг встати і говорити. Його насилу врятували лікарі у Дніпрі.

Дякуємо кожному, хто молиться за нас, і кожному, хто нам допомагає! Христос переможе через нас.