Усі труди кожного дня та зневаги, яких зазнавав від людей, він приймав покірно, повторюючи: «Нехай це буде для любові Бога».
Ця примовка стала його життєвим мотто. Познайомтеся зі святим Феліксом із Нікозії — монахом, який сам себе називав «монастирським віслючком».
«Незадовільний брат»
У монастирі Colle dei Cappuccini («Капуцинський пагорб») у Нікозії, що на Сицилії, куди брат Фелікс потрапив після річного новіціату, йому доручали найпростіші роботи. Він був двірником, садівником, шевцем, санітаром. А насамперед йому доручили обов’язок квестіарія — того, хто збирає милостиню для вбогих і нужденних. Багато разів міщани його через це проганяли, ставилися з погордою і неприязню.
В ордені він теж не мав легкого життя. Суворий настоятель відгукувався про брата Фелікса зневажливо, називав «лінтюхом», «дурисвітом», «лицеміром», «недостатнім братом», або ще «святим із Мекки». Часто казав йому грати роль блазня, щоби — у своєму розумінні — так повчити його більшої покори. Фелікс надягнув карнавальне вбрання і пішов по монастирю, несучи на голові кошик, повний маси з попелу, вдаючи, що роздає своїм братам смачний сир. На подив співбратів і на розчарування настоятеля, ця маса справді чудесним чином стала смачним сирочком. А Фелікс ніколи не скаржився на таке ставлення до себе і тільки повторював: «Нехай це буде для любові Бога».
Швець Капуччинеллі
Брат Фелікс, охрещений 1715 року як Філіппо Джакомо Аморозо, був неосвічений. Його батьки не могли оплатити синові навчання. Батько, Філіппо Аморозо-старший, був шевцем. Він помер, коли синові було три роки, і малий підростав у майстерці іншого шевця, Джованні Чівареллі, страждаючи він нецензурної лайки старого. Хлопця навчали швацької справи, сподіваючись, що Філіппо-молодший з часом стане як батько. Філіппо був старанним і тямовитим учнем; але набагато більше від швацтва його приваблювала молитва і споглядання. А оскільки читати він не вмів, то вивчив напам’ять біблійні тексти і повчальні читання, що звучали в монастирському рефекторії, за давнім звичаєм — поки брати їли. Потім так само робив з аскетичними творами, які допомагали йому в духовному розвитку.
З дитинства майбутнього святого залишився переказ про те, як він урятував співучня в майстерні, що помилився у викрійці. Філіппо провів по неправильно розкроєній шкірі пальцем, послинивши його, і шматок шкіри став знову цілим. За цим стояла історія про невіру і лайливість того співучня, який старанно наслідував майстра у лайці і прокльонах, більше, ніж у вивченні швацтва.
Юнаком він вступив до Товариства друзів капуцинів (так званих Капуччинеллі), де прийняв чернечий плащ-капу з маленьким францисканським каптуром і старався у своїй щоденності втілювати капуцинську духовність. Досягнувши 18 років, вирішив піти в орден; однак його прохання було відкинуте. Настоятелі вирішили, що він набагато потрібніший удома, щоб допомагати утримувати сім’ю. На прийняття габіту майбутній святий мусив чекати ще 10 років. У Нікозії не хотіли приймати неписьменного юнака — монахи повинні були вміти читати псалми та Біблію. Філіппо Аморозо прийняв Провінціал, який навідував Капуцинську гірку в Нікозії, у монастирі в Мессіні, надавши йому ім’я «щасливий» — Фелікс. Через рік брата Фелікса перевели в Нікозію.
Статуя св. Фелікса в Мессіні. Джерело: Cappuccini Messina
Із хлібом і бобом
Брат Фелікс закликав своїх співбратів роздумувати над Страстями Господа Христа. Він часто повторював, що це найпростіший спосіб уникнути пекельних мук. По п’ятницях молився Хресну Дорогу, переживаючи Страсті Господні на монастирських хорах, із руками, розкладеними хрестом. Брат Фелікс проводив довгі години на адорації Пресвятих Дарів, читав молебень до Скорботної Богородиці, постував на хлібі й воді. Він часто відмовляв собі в їжі, щоб мати чим поділитися з убогими. Коли виходив на вулиці міста, щоби збирати милостиню, — ходив від дому до дому з молитвою на вустах. Діти з бідняцьких сімей просто обліплювали його, а він завжди мав для них трохи хліба і бобів. Фелікс навчав дітей катехизму і релігійних пісеньок. Кожній дитині давав по одному великому горіху, три малих, п’ять бобів і десять зерен сочевиці. Завдяки цьому вони легше запам’ятовувати, що Бог є один, у трьох Особах, що є п’ять ран Христа і десять Божих заповідей. Також розповідають, що він використовував свій дар тілесного і духовного зцілення. І ще кажуть, що брат Фелікс мав дар білокації.
Капуцинський монастир у Нікозії
Прохання про смерть
Під кінець 1787 року брат «віслючок» заслаб у саду, де збирав трави для хворих співбратів. Його перенесли до келії, уділили йому таїнства. Святому було вже 72 роки.
Смиренний і слухняний до кінця, він тричі просив свого настоятеля про дозвіл померти, перш ніж відійти з цього світу в день 31 травня.
Папа Бенедикт XVI, канонізуючи Фелікса з Нікозії 23 жовтня 2005 року, сказав:
«Цього смиренного брата-капуцина, видатного сина сицилійської землі, вірного найточнішому вираженню францисканської традиції, поступово формувала й перемінювала Божа любов, яку він проживав і актуалізував у любові до ближнього. Брат Фелікс допомагає нам відкрити цінність малих справ, які роблять життя цінним, і вчить нас вчуватися у сенс родини та служіння братам, вказуючи, що істинна й тривала радість, якої гаряче прагне серце кожної людини, є плодом любові».
Переклад CREDO за: Магдалена Вижґа, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
