У суботу, 8 червня, в Ужгородському Хрестовоздвиженському кафедральному соборі відбулася довгоочікувана подія – пресвітерські та дияконські рукоположення випускників єпархіальної місійної семінарії Redemptoris Mater, які уділив Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Преосвященний владика Ніл Лущак ЧБМ. Йому співслужив єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський OFM та чимало священників візантійського та латинського обряду.
Неопресвітерами стали Андрій Стебівка з Ужгорода, Віктор Боднар з Вінниці та Жоао Мігель Пероззі Жорже, що походить з Бразилії. А дияконами – Віталій Фединишинець з Ужгорода та Хуліо Рафаель Гарсія Мальдонадо з Гондурасу. На святковій Євхаристії були присутні батьки та родичі нововисвячених пресвітерів та дияконів, а також екіпа катехістів-ітінерантів, відповідальних за Неокатехуменальну дорогу в Україні: о. Раймунд Пупковскі, Марія Євгенія Кастільйо Герреро та семінарист Вагнер Гонсальвес. Собор був переповнений братами з неокатехуменальних спільнот Ужгорода, Мукачева, Перечина, Сваляви, Києва, Рівного, Житомира та Кам’янця-Подільського, а також гостями з Бразилії, Польщі, Італії, Іспанії, Угорщини, Румунії. Прибули також катехісти зі Словаччини, які двадцять років тому на запрошення блаженної пам’яті єпископа Мілана Шашіка першими проголошували катехези в Ужгороді.
На початку Божественної Літургії ректор єпархіальної місійної семінарії Redemproris Mater о. Франческо Андольфато запросив всіх радіти днем, що його сьогодні дав Господь: «Вчора ми святкували свято Христа Чоловіколюбця, або Серця Ісуса Христа. А сьогодні маємо свято Співстраждальної Богородиці – Пресвятого Серця Марії. Читання з послання апостола Павла до филипʼян говорить про приниження Ісуса Христа, про його кенозис, про те, що він став одним із нас. Це слово хоче показати нам, що для того, аби бути священником чи дияконом, треба спорожнити себе, відмовитися від всього, щоб бути у повній єдності з Ісусом Христом, бути близько Бога. А Євангеліє розповідає про Ісуса, який з хреста доручає Діву Марію святому Йоанові: «Ось твоя Матір», а до Марії каже: «Ось це твій син» (Йн 19, 25-27). Це означає не лише брати Богородицю до серця, але приймати її до цілого свого життя. Слово говорить, що Бог чекає нас під хрестом, і там знайдемо Ісуса Христа».
У своїй проповіді владика Леон сказав: «Опираючись на перше читання, бачимо чудовий гімн первісної Церкви, який ділиться на дві частини. У першій бачимо, як Христос був принижений, а у другій — як був прославлений. На хресті був принижений, але цей хрест став благословенним, бо впровадив Його у смерть, воскресіння та вознесіння, і тепер Він сидить у Небі як Священник та Архієрей. Ціле християнство у хресті має свою міць та свою дорогу до Неба. (…) Ми теж вмираємо тут на своєму хресті, а отримуємо життя вічне. Дуже часто священникам та дияконам випадає зазнати приниження від близьких, рідних чи знайомих, але якщо вони смиренно приймуть це, то потім Господь піднесе їх до слави. Сьогоднішнє Євангеліє може реалізуватися у їхньому житті, якщо вони будуть пам’ятати про Ісуса Христа як свого Спасителя, а Діву Марію мати за Матір. Господь їх вибрав та покликав, тому свячення цих пресвітерів та дияконів – подія для цілої єпархії і велика радість. (…) Нам всім потрібні священники, бо без них немає Євхаристії та Сповіді». Наприкінці єпископ процитував слова св. Йоана Павла ІІ: «Усміх – для людей, серце – для Бога, а хрест – для себе» та закликав присутніх молитися за нових священників, щоб вони були святими.
Після Херувимської пісні відбулися пресвітерські свячення. По представлені кандидати тричі обійшли вівтар, цілуючи його наріжники. У той час хор співав тропар мученикам, адже по-справжньому любити Христа, означає бути готовим проливати за Нього кров та віддавати своє життя задля спасіння світу. Потім вони склали визнання католицької віри та присягу вірності місцевому єпископу. Наслідувала головна молитва обряду свячень. На завершення обряду рукоположення владика Ніл, передаючи богослужбовий одяг новопресвітерам: стихар, єпитрахиль, пояс, нарукавники, фелон та нагрудний хрест, – запрошував зібрання до співу «Аксіос», що з грецької перекладається як «гідний». Бо справді Бог зробив з кожним із них дивовижну історію покликання і за роки семінарії, попри їхні слабкості, вчинив їх гідними прийняти дар священства, щоб змогти віддати своє життя для Нової Євангелізації, відповісти на потреби Церкви у будь-якому куточку світу. Після Євхаристійної Анафори св. Йоана Золотоустого відбулося рукоположення Віталія та Хуліо Рафаеля у диякони.
По завершення Божественної Літургії п’ятеро нововисвячених благословляли Бога Отця, який завоював їхні серця, зробив з ними дивовижну історію та привів до цього дня. Вони дякували владиці Нілу за дар свячень, за його близькість та добре слово, яке мав до кожного з них. Слова вдячності лунали також до катехістів та форматорів семінарії, які боролися за кожного з них молитвами та постами, давали Слово, яке завжди приносило свіжість Христа. Дякували своїм батькам за дар життя та передачу віри, за те, що хотіли та прийняли їх. Бо навіть конфлікти та труднощі з батьками, братами і сестрами у родині, стали «щасливою провиною», яка дала такого великого Спасителя. Наприкінці згадали і своїх братів та сестер із неокатехуменальних спільнот. Адже кожен із неопресвітерів має свою материнську спільноту християнського втаємничення, в котрій вони розпізнали своє покликання, та місцеву ужгородську спільноту, що підтримувала їх протягом всього часу формації в семінарії та буде і надалі підтримувати їх в християнському дозріванні. Саме тут вони могли досвідчити єдність і любов братів, які багато років їх супроводжували, молилися за них та приймали, а також допомогли в організації цього свята.
Єпархіальна місійна семінарія Redemptoris Mater Мукачівської єпархії народилася 2013 році з серця пастиря цієї єпархії владики Мілана Шашіка, котрий ще з 2005 року вів діалог з катехістами-ітінерантами, відповідальними за Неокатехуменальну Дорогу в Україні, а також зустрічався з цього приводу із міжнародною екіпою – Кіко Аргуельо і Кармен Ернандес та отцем Маріо Пецці. Владика Мілан був сповнений ревності не лише до ввіреної йому місцевої Церкви, а й до євангелізації всього світу і тому бажав, щоб семінарія в Ужгороді плекала візантійську традицію, зберігаючи при цьому широкі горизонти Вселенської Церкви.
Не випадково, що перша місійна семінарія Redemptoris Mater східного обряду в Європі постала саме в Ужгороді, адже тут жив та віддав своє життя священномученик та сповідник католицької віри єпископ Теодор Ромжа, який був відданим справі проголошення Христа та єдності всіх християн. І за свою вірність Апостолу Петру наших днів загинув мученицькою смертю. Він і надалі продовжує заступатися за священників і вірних Мукачівської греко-католицької єпархії, яка стала матір’ю для багатьох помісних Церков свого права у Словаччині, Угорщині, Чехії, Хорватії, Сербії та США.
фінансово.
Щиро дякуємо!
