Чому у Церкві так багато правил?

Правду кажучи, у Церкві не так вже й багато правил, якщо взяти до уваги, що ми — спільнота, що нараховує понад мільярд членів у всьому світі, а наша історія, включно з дохристиянським біблійним корінням і традиціями, сягає тисяч років.

У певному сенсі це питання на кшталт того, чим вважати повідомлення системи GPS в автомобілі: вказівками чи правилами?

Папа Йоан Павло ІІ, оприлюднюючи у 1983 році дійсний Кодекс канонічного права, нагадав, що Старий і Новий Завіти — це першоджерела церковного права. Звертаючись до біблійного тексту, давайте подивимось, чого навчав святий Павло про життя згідно з посланням Ісуса.

У перших 11 розділах Послання до римлян святий Павло представляє добре розвинену теологію благодаті та відкуплення, кульмінацією якої є дар спасіння, що належить нам в Христі Ісусі через милосердя нашого Небесного Отця. Далі Павло кидає виклик: «І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим 12, 2). Завдання полягає в тому, щоби дозволити нашій вірі змінити нашу поведінку: оскільки Бог зробив так багато для нас, ми повинні відповісти Йому, пристосувавши свою поведінку до вищого стандарту Божої благодаті.

Милосердя і благодать

Якщо ми розуміємо глибину Божого милосердя та благодаті, ми не можемо уникнути перегляду своєї поведінки. Іншими словами, ми не можемо продовжувати жити як невіруючі. Однак ця зміна у нашій зовнішній поведінці виникає зсередини, як вдячна відповідь на все, що Бог зробив і продовжує робити для нас. Це зміна, мотивована любов’ю до Бога та розумінням Його люблячої волі щодо нашого життя. Це зміна, якої вимагає не закон, а любов.

Це також було посланням Папи Йоана Павла ІІ, коли він представляв нам Кодекс канонічного права. «Кодекс ні в якому разі не призначений для заміни [собою] віри, благодаті, харизм і особливо милосердя у житті Церкви та вірних», — підкреслив він.

Ісус доручив Церкві йти у світ і навчати, а не видавати закони. Протягом століть існування християнства Церква це виконувала. Вчення Церкви, що витікає з Божественного Об’явлення у Біблії та зі Святого Духа у Традиції Церкви, веде до розвитку доктрини і догматики.

У той самий час, коли Церква зростала і стикалася з новими викликами, вона займалася питаннями церковної організації та дисципліни. Це призвело до розвитку церковного права. Ми називаємо його канонічним правом, від грецького слова, що означає «мірна палиця». Проте канонічне право завжди стоїть на службі теології, і, як нагадує нам останній канон Кодексу канонічного права, найвищим законом Церкви є спасіння душ.

Доктрина і закон

Є різниця між доктриною і законом. Вони вимагають двох різних відповідей. Зрештою, обидві ці речі мають впливати на те, як ми живемо.

Доктрина, або вчення Церкви, допомагає нам зрозуміти значення Євангелія та дії Бога у нашому повсякденному житті. Доктрина може бути суто теологічною, тобто зосередженою на таємницях Бога, таких як Божественна Трійця, або природа Христа (христологія), або Божественне Одкровення. Доктрина також може стосуватися практичного застосування Євангелія у повсякденному житті — наприклад, моральне богослов’я чи соціальна доктрина Церкви. Це може стосуватися зв’язку між Богом і людством — сакраментальна теологія, літургіка або еклезіологія.

Церква просить нас, як католиків, перш за все зрозуміти доктрину. Нас просять інформувати свій розум, читаючи доктринальні заяви Магістеріуму, вчительського авторитету Церкви. Лише після того, як ми прочитали та зрозуміли вчення, Церква просить нас інтелектуально з ним погодитися. Це є основою правильно сформованого сумління: знання, розуміння та згода розуму з наукою Церкви. Наступний крок — вплив цього вчення на наше життя, а саме застосування його на практиці.

Роботодавець-католик, який розуміє і погоджується з довгою історією католицької соціальної доктрини, прагне поважати гідність працівників і забезпечити їм гідну зарплатню та умови праці. Однак не існує жодного «правила», яке точно вказує, як саме він має це робити. Канонічне право загалом говорить, що вірні християни «зобов’язані сприяти соціальній справедливості», а також зобов’язує роботодавців «платити справедливу та чесну заробітну плату», однак ці загальні положення випливають із ширшої історії соціального вчення.

Подібним чином довга історія доктрини про відповідальну людську сексуальність і дар життя вимагає від католиків розуміння та згоди з тим фактом, що штучна контрацепція несумісна з християнською мораллю. Ця доктрина неодноразово повторюється у вченні Церкви, але, проглянувши законодавчі тексти Церкви, можна виявити, що там немає закону, який би прямо забороняв штучне регулювання народжуваності (за винятком абортивних засобів).

Чіткість і переконливість доктрини має привести нас до розуміння вчення і вибору застосувати його на практиці в нашому житті, в еволюції від розуму до совісті та до дії. «Аморальний» не означає «незаконний», оскільки роль закону в Церкві дуже вузька порівняно з ширшою роллю доктрини та совісті.

Закон буває різним. Закон не вимагає, щоб ми спочатку його зрозуміли, а потім із ним погоджувалися. Натомість, закон вимагає, щоб ми спочатку підкорялися, а потім шукали цінності та вчення, що лежать в основі закону. Наприклад, Десять заповідей — це закон, а не доктрина. Однак вони допомагають нам як християнам спробувати зрозуміти, чому для Бога важливо уникати цих десяти способів поведінки. Яка історія стоїть за цими заповідями? Який їхній біблійний контекст? Такі питання теж допомагають зрозуміти деякі дисциплінарні норми й практики Церкви. Чому ця поведінка настільки важлива для мого духовного чи релігійного зростання, що вона є обов’язковою?

Сам Ісус давав своїм учням вказівки щодо того, як їм жити, — скажімо, щодо сплати податків чи прощення іншим. Але Ісус поставив закон у належний контекст: «А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді Мої будете зберігати, як і Я зберіг заповіді Мого Отця і в Його любові перебуваю» (Йн 15, 10).

Церква не вільна ігнорувати вчення Ісуса в Біблії, і, звісно ж, не вільна ігнорувати правила, які Він дає нам. Його вчення про розлучення та повторний шлюб часто спонукає людей обурюватися «правилом» Церкви: «А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, — хіба у випадку розпусти, — той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб» (Мт 5, 32). Однак це правило Ісуса, яким не можна нехтувати.

Доктрина існує, щоб допомогти нам зрозуміти Бога, Церкву та життя у благодаті. Церква дає нам вчення і закон не як перепони чи перешкоди в нашому житті, а як допомогу у нашій духовній подорожі. Це дії, які слід виконувати (обов’язковість недільної Меси) або речі, яких слід уникати (осквернення Пресвятої Євхаристії), щоб ми могли легше досягти нашої духовної мети — а саме, спасіння душі.

Якщо я проігнорую вказівки GPS мого автомобіля, мені знадобиться певний час, щоб зрозуміти, як повернутися на правильний шлях. Залежно від маршруту мені, можливо, доведеться зробити об’їзд або розворот. Так само, проігнорувавши правило Церкви, я можу збагнути, як повернутися на правильний шлях у своїй релігійній чи духовній подорожі, — і, якщо потрібно, піти до сповіді.

Зіткнувшись із «правилом» у Церкві, важливо спершу запитати, чи це взагалі правило. Це може натомість виявитись практичним застосуванням моральної чи теологічної доктрини. У кожному разі, ми повинні спробувати зрозуміти вчення та його передумови, перш ніж ставити під сумнів церковне «правило».

Питання про покарання

Ще один важливий момент, про який слід пам’ятати, говорячи про церковні закони, це те, що насправді є мало правил, порушення яких передбачає покарання. Це лише кілька дій, які завдають шкоди життю Церкви або серйозно загрожують душі правопорушника. Наприклад, аборт тягне за собою покарання відлучення від Церкви. Пряме порушення священником таємниці сповіді або сексуальне насильство над неповнолітніми — це теж приклади дій, які передбачають суворе покарання. Як видно, ці правила існують для захисту найважливіших цінностей Церкви.

Однак більшість церковних «правил» не передбачає покарання за їх порушення. Наприклад, піст у Попільну середу та по п’ятницях є нашим духовним обов’язком і покаянною практикою. Якби я з’їв хот-дог у такий день, мене би не відлучили від Церкви і не покарали би іншим чином. Можливо, я порушив правило, але правило існує, щоб допомогти мені, щоби духовно скерувати мене до розуміння того, що я можу покладатися на Божу доброту та провидіння, відмовляючи собі у чомусь від світу цього. Гріх споживання м’яса полягає не стільки в ігноруванні правила, скільки в ігноруванні можливості зростати у своїй залежності від Бога.

Деякі католики запитують, чому у Церкві так багато «правил». Коли попросити їх окреслити проблему, часто буває так, що йдеться насправді не про «правило», а про вчення чи доктрину.