Приходячи увечері додому й не завжди застаючи у своєму помешканні світло, починаємо краще розуміти людину біблійних та ранньохристиянських часів, для якої запалення вечірнього світла ставало літургійним актом, що супроводжувався подякою Богові.
Запалюючи світло увечері, людина немовби продовжувала свій робочий день, який зазвичай закінчувався із заходом сонця. Вона могла за таких умов ще багато добрих справ зробити. І вбачала за усім цим Бога, якому приносила благодарення.
Таку молитву подяки за вечірнє світло знаходимо в одному з найдавніших літургійних джерел — «Апостольському переданні», збірці церковних правил, пов’язаній з іменем св. Іполита Римського (†250). 25‑те правило цього джерела «Про внесення світильника на вечерю спільноти» представляє прихід єпископа на вечерю спільноти як літургійний акт. У ньому простежується певна тяглість зі старозавітним вечірнім богослужінням.
Згідно з «Апостольським переданням», богослужіння починалося з того, що диякон вносив світильник, а єпископ виголошував подячну молитву в такій послідовності:
Єпископ: «Господь з вами!»
Народ: «І з духом твоїм!»
Єпископ: «Подяку складаймо Господу!»
Народ: «Достойно і праведно є: Йому належить велич і хвала і слава!»
Єпископ: «Благодаримо Тебе, Господи, через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, яким просвітив єси нас, світло непорушне являючи. Ось день пройшовши і до початку ночі приспівши, насолоджуючись світлом дня, сотвореним Тобою на втіху нам, вечірнє світло милості Твоєї приймаючи нині, возхваляємо і славимо Тебе через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через якого Тобі слава, сила і честь зі Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь!»
Народ: «Амінь!»*
Після цього відбувалася спільна вечеря (агапа), по завершенні якої спільнота молилася псалми, а далі єпископ благословляв чашу і роздавав хліб. На жаль, ані точних псалмів, ані тексту молитви благословення «Апостольське передання» не наводить.
Із цього джерела найважливішою для нас є молитва на запалення світла «Благодаримо Тебе, Господи…» Головною темою її є подяка Отцеві, зокрема за прожитий день і світло у двох розуміннях — фізичне та Божественне, яке просвічує людину, — Господа нашого Ісуса Христа. Молитва висловлює сподівання пройти ніч, яка є непевною, і закінчується динамічним тринітарним славослів’ям.
Ця коротка давня молитва, як і багато інших літургійних текстів, у поєднанні з обставинами сьогодення наводить нас на думку очевидну, але таку, що потребує постійного нагадування. Навіть за найпростішими речами у нашому житті стоїть Бог. Коли день-у-день вони тішать нас — ми сприймаємо їх як належне. І зазнаємо смутку та дискомфорту, коли позбавлені їх. Тож нехай за все, зокрема і світло у наших домівках, хай буде дяка Богові! А Христос, «Світло істинне, що освітлює і освячує кожну людину» (молитва І Часу), хай освітить нас, щоб ми стали здатними сприймати все як дар Божий і дякувати за нього.
*За зразком цієї молитви з давнього християнського джерела збудована Друга євхаристійна молитва, використовувана в літургії Римо-Католицької Церкви. — Прим. ред.
фінансово.
Щиро дякуємо!
