«У вічності, увінчана, тріумфує» (Мудр 5,2).
Марія, Цариця Небесна, під своєю тріумфальною владою має весь світ і всі сили пекла.
Марія є Царицею на землі з двох причин: як Матір Бога і як Матір людей.
Як Богородиця, Марія повинна царювати скрізь, де панує Її божественний Син; Вона разом з Ісусом має володіти всіма нагородами, які Небесний Отець дав Христу у спадок.
Як наша Мати, Марія невимовно страждала на Голготі. Вона була нашою Співвідкупителькою; Вона допомогла нашому спасінню, змішуючи свої сльози з Кров’ю Ісуса. Марія народила нас для духовного життя; тому з висоти свого Хреста Спаситель назвав Її нашою Матір’ю, так ніби промовив до Неї: «Люди — Твоя сім’я, не тільки тому, що належать Мені і Я віддаю їх Тобі, — але й тому, що вони Твоя заслуга, діти Твоїх скорбот».
Але коли небо славить Марію, а земля з безмежною довірою прикликає небо своєї Цариці й Матері, то сили пекла проклинають Її; однак навіть самі ці прокляття сатанинської ненависті є прославою тріумфальної царської влади Марії.
І.Царювання Марії на землі
Земне царство Марії безсумнівно не таке чудове, як небесне. Це край, яким важко керувати; край, де постійно постають заколоти проти Її царювання. А крім того — яка ж сумна країна цей світ! Хіба царювати на землі — це не панувати над печалями, над могилами?
Однак Марія не гордує цією частиною свого королівства. Вона звертається до неї зі ще ніжнішою любов’ю. Щедрість, яка дарує, любов, яка втішає, — це одна з найпрекрасніших рис королівської особи. Цю рису Марія не може використовувати в небі, тому що там усі щасливі! Тож предивним чином Вона її виявляє у цій долині сліз.
«Слався, Царице, Мати милосердя!» Вітаємо Тебе, бо Ти — Цариця; але також і прикликаємо, бо Ти – Матір милосердя, життя і надія наша. До Тебе волаємо з глибин нашого вигнання. Болі й рани наші кричать до Тебе! Зболені тіла наші, зламані серця наші волають до Тебе. Наші слабкості й падіння взивають до Тебе. Наші знеохочення, наші розпачі кличуть Тебе. Наш страх смерті й непевність нашої вічності волають до Тебе. О Маріє, почуй нас! Зверни до нас Твій милостивий погляд, цей погляд ранкової зірниці, що осяює нас і втихомирює болі. А після вигнання покажи нам Ісуса, благословенний плід Твого лона, покази нам Царя в Його славі, о ласкава, о милостива, о солодка Діво Маріє!
Найсерйозніші богослови, як і Отці та Вчителі Церкви, запевняють, що всі благодаті, які нам дає Бог, проходять через руки Його Матері. «Марія, — каже благочестивий Ольє*, — це як Таїнство загальної благодаті». Серце Ісуса — це джерело, з якого б’є вода вічного життя; Серце Марії — це водогін, який приводить її до нас.
Марія — Мати і Цариця праведників. Вона — ідеал святості, який веде їх до досконалості.
Марія дала Христові тіло, яке Він пропонує нам як їжу в Пресвятому Таїнстві; Її пречиста утроба була першим киворієм. Тому, в певному розумінні, Вона є джерелом Пресвятої Євхаристії.
Також Марія є Матір’ю і Царицею грішників. Коли вони віддаляються від Бога, Вона їх шукає, намагається зворушити їхні серця, настановити на шлях спасіння і примирити зі своїм Сином. Хто ж перелічить незліченні навернення, отримані в Її храмах! Вона розганяє ворожі сили і руйнує твердині; Вона чуває при ложі стражденних, утішає змучених у кайданах, руйнує силу найнав’язливіших спокус. Ох! Що було би з нами, якби наша небесна Цариця забула про нас, якби Вона більше не дивилась на цей світ!
Воістину, наша небесна Цариця і Мати подібна до великої сестри милосердя для стражденного людства, зцілюючи душевні й тілесні рани людей і народів. Тому протягом усіх століть християнства як люди, так і народи з якнайбільшою ревністю поклоняються Їй і прославляють Її, сповнюючи Її чудесне пророцтво: «Віднині блаженною зватимуть Мене всі народи».
Благословенна! — вигукує народ Ефеса, який, почувши догматичне проголошення Божественного Материнства, славить Діву Богородицю в радості й захваті.
Благословенна! — взивають Отці й Учителі Церкви, які від Оригена й Кирила Александрійського до Бернарда, — й від св.Бернарда до святого Франциска і Альфонса Ліґуорі присвячують Їй свої безсмертні твори.
Благословенна! — вигукують митці, які від св.Луки до Фра Анджеліко, й від Фра Анджеліко до Мурільйо та сучасних шкіл сприймають Її як ідеал довершеної краси.
Благословенна! — вигукують переможці з‑під Лепанто й Відня. Блаженна ти, переможна Допомого вірних!
Благословенна! — взиває ХІХ століття. На коліна! На коліна, ХХ століття, перед Ісусом, бо Він — Цар, на коліна перед Марією, бо Вона — Цариця! На коліна, бідне століття, народжене у сльозах і болях, чиє майбутнє здається таким непевним і тривожним. На коліна! — бо ти дуже, дуже потребуєш милосердя, якого Марія є Матір’ю і Царицею.
ІІ.Марія царює над силами пітьми
Є три царства, над якими панує Марія: небо, земля і пекло. У кожному з цих царств одна з Її рис розкривається по‑ особливому: у небі ясніє Її слава; на землі — Її доброта; в безодні вічної справедливості — Її могутність. Пречисте ім’я Марії, що як найсолодша пісня для неба і землі, — лунає в пеклі, наче страшний грім. Але всі зусилля розлючених демонів марні, бо й вони повинні схилити коліна перед ім’ям Марії!
Відважна Діва, як і Її Божественний Син, завдала найганебніших поразок сатані.
Перший великий тріумф Марії над сатаною сягає зорі творіння: Люцифер, найвищий із серафимів, мав віддати шану Втіленому Слову і, відповідно, Його Матері, й відмовився. Його гордість не витримує цього, тому він бунтує. Але святий Михайло, захисник прав Бога і Марії, перемагає бунтівників. Сатана, кинутий у безодню пекла, змушений схилити коліна в Ім’я Ісуса і Марії, вигукнути: «Хто ця Жінка, чиє саме покликання, ще до Її народження таке страшне, як військо, готове до бою?!»
У раю про Неї нагадує йому голос Божий: «Жінка тобі голову стопче!» Пізніше голос пророків сповіщає Діву Матір. Нарешті настав час відкуплення. Бог дає Анні та Йоакимові дитину. Сатана хоче позначити тавром первородного гріха — але ні, Вона не стане його рабинею; це дитя, озброєне благодаттю й чистотою, увінчане красою, — дитя, яке ставить свою дівочу ногу на голову проклятого. Розчавлений своєю гордістю, сатана тікає, ховає свій сором і гіркоту в темряві, повторюючи з гнівом: «Ось ненависна суперниця, яку мені обіцяли; ось Цариця, що має знищити моє царювання».
Третя перемога Марії була на Голготі. Там сатана кружляє навколо хреста; він перевдягся під фарисеїв і катів, щоб боротися зі Спасителем. Він бичував і поранив божественне тіло Ісуса тернами і прибив його до хреста. Він устромив меч скорботи в серце Марії. Він сподівається перемогти обох божественних борців. Ісус справді здається переможеним: страждає і вмирає. Якщо сатана міг на мить подумати, що Христос програв, — то незабаром оговтався від своєї помилки. Бо крик Христовий потрясає пекло так сильно, що від нього тремтить земля і розсипаються скелі. Сатана чує, як сотник кричить: «Справді, цей чоловік був Син Божий!» — і змушений додати: справді, ця Жінка — Богородиця! Тому вже самі Її сльози страшніші для демонів, аніж військо в бойовому порядку!
Одкровення пише, що коли жінка, одягнена в сонце, народжувала, — дракон став біля неї, щоб пожерти її сина. Святий Євангеліст говорить тут про болісне народження на Голготі, з якого народилася Церква — містичне тіло Христа, сина Пресвятої Діви. О! Чого тільки Люцифер не випробував, щоб пожерти цей новий плід материнства Марії! Століттями він мучив і вбивав його. Але для сатани перемогою було б відступлення християн від віри. А стійкість серед тортур була для нього радше ганебною невдачею. Кожен мученик, син Марії, пішов на небо, щоб там царювати.
У наші дні велика Цариця світу до нових перемог покликана.
Ніколи ще пекло, яке представляють нечестивці й сектанти, не повставало з такою люттю проти Христа і Його Матері, як у наші сумні часи. Чому таке поширення безбожності? Деякі кажуть: тому що Церква не слідує за нашими часами. Інші відповідають: тому що Церква з недовірою дивиться на соціал-демократію і бореться з прогресом.
О ні! Не ці фальшиві звинувачення створюють ворогів Церкви Христової. Існує дух, який завжди буде противитися Святому Духу, завжди протистоятиме Церкві Христовій — хай би що вона робила і хай би яку прихильність виявляла до сучасності. Причиною всіх гонінь на Церкву є ненависть сатани. Чому народи конфліктують? Тому що сатана розпалює в них ненависть, яка є його життям і його тортурами. Послухайте ці крики сучасного беззаконня: «Ми не хочемо Божого Царя Ісуса! Ми не хочемо Цариці Марії!» І Сатана стає ще більшим єресіархом і переслідувачем, ніж будь-коли раніше.
У наші дні він атакує не якийсь один пункт догматики, але всю віру, весь Декалог, усе Євангеліє, всю об’явлену та природну релігію. Це не стара єресь, яка зберегла частину «Вірую»; це навіть не деїзм; це атеїзм, це радикалізація усіх помилок разом! А що нелегко нападати на Ісуса і Марію, які в небесах, то сатана звертає свою лють на Їхніх вірних слуг на землі. Скрізь, де може, він ув’язнює та вбиває їх; а коли не може цього зробити, то принаймні доводить їх до падіння.
Ми, католики, звертаємося до Пречистої Діви Марії, співаємо їй: «радуйся, Царице». Та цього замало! Поводьмося з Марією так, як вірні піддані поводяться зі своєю царицею! Не ганьбімо Її, просто молячись і взиваючи: «Осанна доньці Давида!» — щоб покинути Її пізніше, як євреї покинули Її Сина, якого самі щойно проголосили царем на вулицях Єрусалима. Так, дорогі, сьогодні впадімо навколішки перед Марією в смиренній молитві, проголосимо Її Царицею всесвіту, але завтра — доведімо, що ми гідні Марії лицарі, а не скиглії, яких трясе від страху.
О Преславна Царице неба і землі! Ось ми, Твої слуги і діти; ось ми, Твої лицарі. Ми клякаємо біля підніжжя Твого престолу, благаючи милості для себе і для Церкви! Прийди нам на рятунок Твоєю всесильною поміччю, щоб ми якнайшвидше святкували Твій тріумф на землі, а потім, у батьківщині вічних переможців, прославляли Ім’я Царя нашого Ісуса і Ім’я Твоє, Царице небесна. Амінь.
о. Юзеф Станіслав Адамскі SI
З проповіді 1908 року
Переклад CREDO за: Ultra Montes
* Жан-Жак Ольє (1608-1657) — французький католицький священик, засновник сульпіціанців.
фінансово.
Щиро дякуємо!
