Вмикання телевізора в той момент, коли ви планували нарешті почитати книжку. Гортання стрічки соцмереж, коли ви обіцяли собі зосереджено попрацювати. І постійне повторювання обіцянок, що завтра то вже точно все буде інакше…
Чому так складно розпрощатися зі звичками, які нам не допомагають?
Лягати спати запізно або з’їдати цілу плитку шоколаду замість двох шматочків, гортати стрічку соцмереж замість того, щоб попрацювати… І це повторюється раз по раз, попри те, що ми вже тисячу разів обіцяли собі, що від понеділка, або від завтрашнього дня, або вже й навіть сьогодні — більше так не робитимемо! Це не «шкідливі звички» у сенсі паління чи зайвого пива, але нічому доброму вони все одно не служать. Чому ж так важко їх позбутися?
Боротьба з вітряками
Перша відповідь, яка спадає на думку, — та, що ми дуже часто стартуємо з позиції «поза грою». Ми віримо, що найбільше допоможе боротьба з тим, чого ми в собі і своєму житті найбільше не любимо. Попри те, що наша злість на себе іноді буває цілком обґрунтованою, однак використовувати її як паливо для боротьби з самим собою — не те, що принесе бажаний результат. Навпаки, це може викликати ефект замкнутого кола, в якому я караю себе за те, що мені не вдається. На жаль, агресія, скерована проти себе самого, тільки додає тягарів, через що залишається ще менше сил для того, щоби хоч щось змінити. А те, з чим ми боремося, неминуче розростається, залишаючи нас із почуттям безсилля…
Автоагресія (обзивати себе, відкидати себе або вважати себе кимось, хто не заслуговує на повагу) нищить почуття власної гідності. А без нього ми неспроможні упорядкувати своє життя заново. Щоби щось могло змінитися, нам потрібна надія. А ще нам потрібно знати, що ми — люди важливі й цінні. Ми варті доброго ставлення до себе.
Прийняття таке само важливе, як емпатія
Наші шанси змінитися зростають, коли ми приймемо, що нам тяжко як змінити дотеперішній спосіб життя, так і жити з наслідками того, що не працює. Якщо я марную безліч часу — якого й так постійно бракує — на перегляд Фейсбука, то мені потрібно прийняти факт, що в цю мить мені складно вигадати спосіб, як цього не робити. І що я болісним для себе чином переживаю наслідок такого стану справ.
Добре би, щоб за прийняттям прийшла також емпатія, тобто погляд на себе як на близького друга, який потребує підтримки, а не нищівної критики, після якої він уже не буде здатний підвестися. То завдяки прийняттю й емпатії мені зрештою вистачить сил та відваги відкрити, чому я роблю те, що мені шкодить. За кожною нашою дією стоїть певна мотивація, яка має нам щось дати, а водночас від чогось має вберегти.
Петля звички
Чарльз Даїгг (Charles Duhigg), автор книжки «Сила звички», формулює причини повторювання того, що нам шкодить, як «петлю звички». Кожна звичка має якийсь «спусковий гачок», тобто обставини, що її запускають. Ми можемо тягнутися по смартфон чи шоколадку, коли відчуваємо наплив сильних емоцій: суму, злості чи безсилля. Переглядати ночами серіали, коли ми й так фізично і психічно виснажені. Результатом цього є певна винагорода, а водночас шкода для здоров’я (або для чогось іншого).
Вийти з циклу повторюваної звички, яка нам не дає нічого доброго, можна називаючи потреби, що за нею стоять. Це може бути потреба контакту або психічного полегшення (як у випадку скролення соцмереж), утихомирення складних емоцій або розрядка стресу (як тоді, коли ми його «заїдаємо»), потреба відпочинку й безтурботності (коли ми вмикаємо серіали, що переносять нас у країну уяви).
Розпізнай свій голод
Якщо ми поглянемо на свої глибокі потреби — можливо, відкриємо, що вся наша щоденність збудована так, що це не дає шансів на рівновагу: бо ми вкрай обтяжені, не плануємо відпочинок або живемо в дуже несприятливому середовищі. І тоді треба буде зайнятися саме тим, у чому ми функціонуємо, а не поїданням чипсів чи комп’ютерною грою.
Коли ми вже знаємо, який голод насправді волає в нас про увагу до нього, — можемо також пошукати кращих способів заопікуватися з’ясованими потребами. Психічне полегшення, більше за поїдання шоколаду, нам принесе розуміння, що ж такого сталося, що я відчуваю злість, розчарування або сором. Допоможе також виказати собі емпатію або отримати емпатичний контакт з іншою людиною.
Зрештою, підтримка з боку інших становить надзвичайно дієвий елемент зміни: мені легше, якщо хтось є моїм «уболівальником». Також завжди допомагає будувати почуття власної гідності й розвивати такі стратегії давати собі раду зі стресом чи втомою, які приносять нам користь (сон, хвилинка на «зупинитися й перевірити, що власне відбувається», рух, розмова, налагодження дружніх та близьких стосунків).
Морквочка замість попкорну
З деякими моментами можна собі порадити легко: наприклад, якщо перед телевізором я їм жирний попкорн, то можу взяти собі погризти морквочку. Інші моменти потребуватимуть глибшого та сповненого любові погляду в себе, конфронтації з почуттями, яких ми уникаємо, бо вони для нас надто важкі. Однак коли з любові до себе — а не з ненависті — ми ступимо на шлях зміни, він може нас привести в зовсім нові й дивовижно прекрасні місця.
Переклад CREDO за: Малгожата Рибак, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
