В інтерв’ю для Vatican News мисткиня з Харкова розповідає про свою виставку, яка відкрилася в Римі 1 жовтня 2024 року за підтримки Посольства України при Святому Престолі та Суверенного Мальтійського Ордену.
Від 1 до 15 жовтня 2024 р. в «Палаці Канцелярії», розташованому в центрі Рима, триває виставка Світлани Дуденко під назвою «Живопис і графіка. Колекція української порцеляни». Світлана Дуденко співпрацювала з відомим представником українського авангарду Борисом Косарєвим, розвиваючи свій власний стиль вираження.
Світлана Дуденко — архітекторка і дизайнерка, заслужена діячка мистецтв України, засновниця й кураторка художньої галереї «Смальта» в Харкові, видатна викладачка Харківської державної академії дизайну та мистецтв, а також — почесна громадянка міста Харкова. Окрім її картин, на виставці можна побачити українські порцелянові статуетки воєнного та повоєнного часу ХХ століття.
«Кожна праця — фізична, наукова чи творча, — підкреслює Світлана Дуденко, — має певну мету, бо без мети ми не бачимо в житті ніякого шляху. Я викладаю монументальне мистецтво, а посил монументального мистецтва — це певна ідея. Ідея моєї творчості полягає в тому, щоб донести до людства, що Україна — це велика держава, що вона — друг Євросоюзу, що вона мирна країна і дбає про мир. Зараз вона закриває собою небо від пострілів. Мирні українські ініціативи пов’язані з любов’ю до людства».
Одна з картин, які вона привезла на виставку, має назву «Разом!» і показує, «як зірка України летить до сузір’я країн Євросоюзу». Інша робота показує, «як ми закриваємо небо», і одна майстриня, що займається розписом порцеляни, перенесла це зображення на тарілку. Натхненням ще однієї з картин Світлани Дуденко стали слова Сергія Жадана: «Що тримає птахів угорі? Очевидно, віра».
Шерег творів художниці — «Поранений символ миру», «Вінок війни» та інші — присвячені символам України. «Сама українська символіка — дуже глибока. Вона говорить про мирне життя, мирне небо і хліб наш, який доспіває на полях і годує нас, — це дуже символічний прапор, — пояснює Світлана Дуденко. — Я його назвала символом миру. Це поранений символ миру, і тут є краплина крові». Картина «Вінок війни» виконана на двох полотнах: одне згори, інше знизу; знизу вінок український, а згори — пропалене і пробите пострілами полотно.
Картина «Золота середина» присвячена роману Умберто Еко «Маятник Фуко». Показано коливання між добром і злом. Ще одна картина, присвячена творчості Умберто Еко, має назву «3.5.33», і натхненням став його перший роман — «Ім’я троянди», наповнений різними символами. Також і художниця внесла у свій мистецький твір глибоку символіку. На картині зображено троянди, а їхня кількість пов’язана з богословськими категоріями: три троянди — Пресвята Трійця, 5 — Христові рани, а 33 світло-рожеві троянди — це роки життя Ісуса Христа.
Всі картини — світлі, немовби випромінюють добро, надію, і відображають прекрасну, можливо — неземну реальність. І навіть ті картини, які говорять про війну, залишають багато простору для світла. Відповідаючи на запитання про те, чому так мало темних кольорів навіть у такі темні часи, художниця відповідає: «Я — митець і викладач монументального мистецтва. Наприклад, коли ти — лікар, то ти не можеш хворій людині сказати, що вона тяжко хвора і що їй кінець. Ні, ти повинен дати надію. Я даю надію через колір, через сюжети. Думаю, що моя творчість скеровує людей на віру, любов, надію і боротьбу за світле. Тому в мене такі картини».
«А ось “Віра” “Надія” і “Любов”», — показує художниця. «Надія прямує найвище… я так думаю, і вона зелена, а віра — рожева, і любов — червона», — додає вона. Мабуть, для неї, як і для багатьох українців, у час війни ця богословська чеснота — надія — стала такою важливою, бо надзвичайна жорстокість і цинізм, із яким українці стикаються чи не щодня, немов намагаються придушити в душах усі паростки надії.
На початку російського вторгнення Світлані Дуденко знадобилося пів року, щоб віднайти сили для повернення до творчості. «В перші дні війни розгромили мою галерею, — згадує вона. — Нічого не залишилось. Загинули ікони, картини; загинули всі мої проєкти в цій галереї. Я дуже захворіла, і тільки через пів року змогла повернутись до творчості. Бо я розумію, що тільки тоді, коли ми прямуємо до мети і не зупиняємось, ми можемо щось подолати». Художниця процитувала Івана Франка : «Лупайте сю скалу!» «Ці слова чітко орієнтують нас на перемогу, — підкреслює вона. — Ми зобов’язані перемогти зло, тому що така в нас місія».
Окрім своїх картин, Світлана Дуденко привезла на виставку до Рима колекцію виробів із порцеляни, випущених в Україні від 1937 до 1994 років. Це понад сто творів найкращих майстрів цього життєрадісного і глибокого мистецтва. «Багато людей виїхало, хтось вивіз одну фігурку, другу, — розповідає мисткиня. — 50% всіх виробів були пошкоджені. Я сама їх відреставрувала».
Коли мова заходить про Харків — рідне місто Світлани, на її обличчі з’являється проблиск туги, а потім теплі спогади дозволяють розгледіти світло в майбутньому: «Мені випала честь зробити і герб міста, і відзнаку почесного громадянина, і коллар міського голови. В нас були дуже гарні новорічні свята. Ялинку, яку я проєктувала і яку мерія виставляла в центрі міста, була найвищою і найгарнішою в Україні. Це було дуже велике щастя… Тому ми знаємо, чим є гарне, і знаємо тепер, чим є погане, зле. І я думаю, що ми переможемо».
Краса, творчість, мистецтво… Як вони можуть допомогти людям долати страх, біль, страждання, відчай? «Лікарі кажуть, що творчість завжди рятує, — підкреслює Світлана Дуденко. — Творчість — це не обов’язково картини. Творчість — це і вишивання, і плетіння, і готування їжі. Люди повинні працювати і працюючи, думати, що це буде гарно, що це буде добре. Тому що моторика дана нам згори: ми зобов’язані щось творити руками, і не покладати їх… Ми повинні визначати для себе якусь мету, нехай і маленьку, і її виконати: щось написати, щось намалювати, щось зробити для дітей, хоч би млинці, хоч пиріжки, — але все це є творчістю. І це має бути вінком, який нас об’єднує і рятує. Порятунок наш — у труді, у праці. І я всім раджу: коли ми будемо всі разом працювати, то ми переможемо».
Фото з ФБ Andrii Yurash
фінансово.
Щиро дякуємо!
