Історія сакрального мистецтва демонструє кілька суттєвих рис, якими має відзначатися християнська архітектура.
Християнське мистецтво завжди викликало так само гострі дискусії, як і церковне віровчення. Оріген захищав відсутність «вівтарів, на яких горять пахощі», від язичницьких критиків, які вбачали в простоті християнських місць поклоніння «ознаку таємного товариства». Однак заледве століттям пізніше св.Єронім уже нарікав, що «в той час як зі стін храмів капає золото (…), Христос помирає при дверях, голий і голодний, в особах бідняків».
Протестантська Реформація трималася аскетизму літургійних місць, критикуючи надмірне прикрашання католицьких храмів та продаж індульгенцій, доходи від яких витрачалися на пишне оздоблення святинь. А от св.Карл Борромео рішуче захищав велич сакральної архітектури.
Приклади таких споруд, як Храм Соломона, з одного боку, та непримітних домашніх місць для богослужінь — з іншого, показують, що християн завжди непокоїло питання утримання балансу між величністю і скромністю культових місць.
Звісно, ми тут будемо говорити про будівлі, гідні назви «храму», а не про те, що дістало болісно-зневажливе прізвисько «молитовних гаражів».
Поза окремими винятками, важко сказати, чи сакральна архітектура «погана» а чи «хороша». Однак історія сакрального мистецтва показує кілька важливих рис, які повинна мати християнська архітектура і які би допомогли навести певний лад у цій дискусії. Виходячи з історії і традиції, можна визначити п’ять ознак, що їх повинні мати культові споруди.
1.Довговічність
Вітрувій — архітектор імператора Августа — є автором трактату, що вельми вплинув на зовнішній вигляд християнських храмів. Текст наголошував на необхідності того, щоб будівлі відповідали трьом умовам: firmitas, venustas et utilitas, тобто: довговічність, краса (під якою автор розумів дотримання пропорцій і використання високоякісних матеріалів) і корисність.
Довговічність характеризувала релігійні споруди протягом наступних двох тисячоліть — починаючи з цегляних споруд, де збиралися перші християни, через вигадливі різьблені кам’яні романські й готичні собори — до величних, хоча й вражаючих величчю фасадів, базилік періоду Контрреформації. Довговічність означає стабільність і безпеку; будівля, здається, стоїть непорушно, щоби брами пекла не змогли її подолати.
Саме ця обітниця тривалості заради майбутніх поколінь сьогодні приваблює до християнських храмів як тих, хто вірує в Бога, так і невіруючих: і ті, й ті захоплюються будівлями, які мають амбіції вистояти до кінця часів. І хоча храм, збудований з дешевих матеріалів, може бути ілюстрацією Христового розпорядження «Пустіть дітей приходити до Мене», — він не буде належним чином підкреслювати позачасову стійкість істини, яку в собі приховує.
2.Розташування
Релігійна архітектура перших християн була створена в Римській імперії, яка відзначалася чудовим відчуттям місця. Розташування тріумфальної арки або храму мало особливе значення для римлян. З такою ж чутливістю християни підходили до розташування церков.
Базиліка св.Йоана на Латерані — перший законно збудований християнський храм — стояла далеко від Римського форуму, на околиці міста, і її простий цегляний фасад ідеально контрастував із розкішними мармуровими язичницькими храмами. Проте побудована через 100 років базиліка Пресвятої Діви (Санта Марія Маджоре) розташувалася на Есквілінському пагорбі — у самісінькому центрі одного з найзаможніших районів Рима.
Саме в цьому храмі — першій у західному світі церкві, присвяченій Богоматері, папа Сикст III звелів використати мармурові колони та золоту мозаїку. Будуючи храм на вершині пагорба, що був заселений римськими сенаторами, він мав через вишукану красу повчати «вищі класи» про роль Марії як Матері Божої; і папа був переконаний, що в цьому завданні допоможе архітектурна пишність.
3.Структура храму
При проєктуванні церков християни пробували багато варіантів — від грецьких хрестоподібних споруд до храмів, схожих на кораблі. Однак, зазначає архітектор Дункан Стройк, сакральні споруди завжди треба розглядати у перспективі літургії. Ecclesia — латинський термін для церкви, — це «скликання, зібрання»; але християни збираються для того, щоб вирушити в подорож. Такі терміни, як «паломницька Церква» або «войовнича Церква», стосуються спільноти-в-русі, що посувається історією до своєї кінцевої мети, якою є Бог.
Християни використовували такі поняття, як неф, або нава (слово, що латиною означає «корабель»), і такі символи, як якорі, щоби проілюструвати свою подорож віри та мету: досягти безпечної гавані. Протягом двох тисяч років візуальні образи нагадували наступним поколінням, що Церква не пов’язана з «тут і тепер», із конкретними проблемами цього часу й місця.
Церква звертається до минулого, сьогодення та майбутнього, йдучи шляхом, яким багато хто пройшли до нас і багато хто піде після нас. Орієнтація храмів є великою цінністю церковної архітектурної мови. Вона має привести вірних до Христа на вівтарі та показати їм Його істинну присутність у дарохранительниці.
4.Доступність
Тут ми підходимо до ще однієї актуальної проблеми сьогодення — доступності храму. Йдеться не лише про паркінги чи пандуси для людей на інвалідних візках, а й про… двері. Красиві церкви, доступні вірним лише кілька годин на день, або різьблені конфесіонали, що використовуються тільки п’ятнадцять хвилин перед Месою, є запереченням євангелізаційного потенціалу сакрального простору.
Храми, побудовані за часів Костянтина, були величезними. Святий Карл Борромео вважав, що вони мають бути достатньо великими, щоби вмістити як місцеву спільноту вірян, так і відвідувачів-паломників. За словами святого, ніхто не повинен відчувати, що церква — замала. Також не можна замикати двері до храмів, щоб їхня краса була подарунком для багатьох, а не лише для жменьки вибраних.
5.Святість
Це найбільш суб’єктивна — і водночас найважливіша ознака. Яким чином церковна будівля може свідчити про те, що є святим? Хоча природа часто сповнена відлуння святості, та Бог незрівнянно більший за природу. Бог упокорив себе, прийнявши образ людини. З’явившись на світ у стайні, Він освятив те місце, а ангели наповнили його неземним світлом і співом.
Отож як правильно облаштувати простір, у якому присутній Христос? Як пробудити сонні душі вірних під час недільної ранкової Меси, показуючи їм, що вони не просто «учасники ритуалу», а свідки істинної присутності Спасителя?
Висока цінність є частиною поняття святості. Навіть святий Бернард, загалом виступаючи проти пишноти, визнавав, що «єпископи мають зобов’язання перед мудрими й нерозумними, і тому вони повинні використовувати відповідні матеріальні прикраси для збільшення благочестя народу».
Щоб підкреслити велич Христа в картинах, художники використовували лазур і листкове золото. Це спонукало вірних до розуміння, що хліб і вино, олія і вода, які використовуються в таїнствах, мають цінність, яка перевищує будь-що земне. Небезпека надмірної простоти в культових спорудах загрожує розмити таємницю і велич таїнств в умах і серцях вірних.
За іронією долі, багато тих, хто слідом за св.Єронімом засуджує надмірні витрати на нові храми, водночас хвалить таких знаменитостей, як Джордж Клуні й Анджеліна Джолі, за благородні справи, якими ці люди займаються, — і зовсім не обурюється дорогезними будинками, в яких така особа живе з кількома членами сім’ї та численною прислугою.
Відкрита для всіх, прекрасна церква є духовним домом для кожного, хто сподівається побачити в ній еманацію божественності на звивистому і вибоїстому шляху земного життя.
Переклад CREDO за: Елізабет Лев, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
