Прощальне слово Матері Марцеліни Кусьмєж OSB, Генеральної настоятельки Згромадження Сестер Бенедиктинок Місіонерок, на похоронній урочистості світлої пам’яті єпископа Броніслава Бернацького
В цю незвичайну хвилину, коли ми прощаємося з владикою Броніславом Бернацьким і коли стільки добрих слів лунає про цю прекрасну людину і Христового священника, ми також хотіли б додати наші слова вдячності від Згромадження Сестер Бенедиктинок Місіонерок. На сьогодні українська Делегатура Згромадження складається з 40 сестер, які служать в 9 місцях в Україні, а також у США, Польщі та Еквадорі.
Коли тут, в Україні, на подільській землі, зі старого стовбура бенедиктинського дерева відроджувалася нова гілка, біля її початків стояло троє людей. Насамперед, св. пам’яті с.Клара Стащак, яка почала відвідувати Україну, зокрема Мурафу, у 1970‑ті роки; св. пам’яті о.інфулат Антоній Хоміцький, до якого вона приїздила і з яким була знайома ще з часів Другої світової війни, з Клесова на Волині, де врятувала йому життя, і о.Броніслав Бернацький, з яким сестра познайомилася, ще коли він був семінаристом і, приїжджаючи до рідної Мурафи, приходив до о.Хоміцького як до духовного батька. Але найважливіша зустріч із ним відбулася, коли він був уже настоятелем Барської парафії, а с.Клара вкотре приїхала на Поділля в 1976 році і змогла відвідати Бар.
Ось як вона згадувала про цю зустріч:
“Отець інфулат Хоміцький, бажаючи порадувати нас, дав нам свою машину, щоб ми могли відвідати історичний Бар. (…) Перші кроки ми спрямували до костелу, який перебував у генеральному ремонті. Нас зустрів шанований і добрий настоятель о.Броніслав Бернацький. (…) Зайшовши до Божого дому, ми побачили двох молодих осіб, які стояли навколішках: Яніну Ціцюрську та Вероніку Грабчак, які готувалися до Третього Чину. Вони були зосереджені й занурені в молитву, перейняті важливістю свого покликання. Отець Броніслав Бернацький, настоятель у Бару, в Жмеринці та Браїлові, прийняв нас дуже привітно. Зрадів приїзду гостей, тим більше що за кілька годин мала відбутися церемонія прийняття кількох осіб до Третього Ордену святого Франциска. Я була глибоко зворушена, що на цій землі ще є молоді люди, які хочуть служити Богові й Церкві в особливий спосіб».
Того дня, на зворотному шляху до Мурафи, в серці с.Клари зродилися думки про те, чи ці дівчата, які готуються приєднатися до Третього Ордену, не могли би стати бенедиктинками. Вона поділилася цією думкою з о.Броніславом:
«Отець Броніслав, — писала вона про це, — був дуже добрий до мене, довіряв мені, а в деяких складних питаннях запитував моєї думки. Тому і я щиро розповіла йому про свої наміри щодо Яніни і Вероніки на майбутнє. Отець Бернацький охоче погодився, запитавши лишень, як це виглядатиме з юридичного боку Церкви. Я відповіла, що займуся цим питанням, коли повернуся в Польщу».
Таким був початок відродження Бенедиктинок Місіонерок в Україні. Покійний єпископ Броніслав був тоді молодим 32‑річним священником; але, як згадують сестри і колишні парафіяни, мав велику духовну зрілість, зокрема й відвагу — взяти на себе відповідальність за спільноту, що формувалася, на додачу до своїх багатьох інших завдань.
Сестра Клара приїздила майже щороку, щоб передати сестрам основи бенедиктинської духовності, навчити їх монастичної молитви Бревіарію, медитації, читання Слова Божого; але вона мусила повертатися в Польщу, а батьківська турбота й підтримка о.Броніслава, також і матеріальна, супроводжували молоду спільноту щодня. Він дуже ризикував у той час, погодившись заснувати релігійну спільноту в умовах комуністичного режиму. Адже його і без цього часто викликали і забирали на допити — комуністи розуміли, що цей молодий священник має харизму і авторитет серед людей.
Сестри взялися за пошиття літургійних шат, прибирання храму, катехизацію. Це служіння спочатку поєднувалося з важкою державною працею, і ніхто не знав, що вони монахині. Отець Броніслав допоміг також придбати новий будинок.
Попри свій молодий вік, о.Броніслав був вимогливим духовним отцем. Він підтримував, радив, наставляв, був сповідником, але також міг зробити зауваження, догану, накласти покуту, коли це було необхідно, — все це для зміцнення покликання й вірності молодих сестер. Коли кількість сестер зростала, він допомагав закладати та організовувати чергові монаші Доми.
З часом, коли прийшла свобода і Україна стала незалежною, налагодилися контакти з сестрами з Польщі, тож спільнота стала самостійною, а отець радів її розвиткові, охоче брав участь у зустрічах із сестрами та в урочистостях згромадження.
Ваше Преосвященство, дорогий наш Батьку, дякуємо Вам за те, що частинкою Вашого ревного і відважного служіння стало відродження Згромадження Сестер Бенедиктинок Місіонерок в Україні. Ви назавжди вписані до наших Доброчинців — тож огортаємо Вас нашою вдячністю і молитвою.
Нехай Бог, який знає серце кожного, — і зокрема також Ваше священницьке серце, — винагородить труди Вашої молитви, служіння і жертовності – повнотою Самого себе.
Нехай Христос, Добрий Пастир, пригорне Вас до свого Пресвятого Серця і введе до радості Раю… А беручи участь у вічній небесній Літургії, підтримуйте нас, Отче Єпископе, своїм заступництвом перед Богом.
Спочивайте з миром!
Фото: РКЦ в Україні
фінансово.
Щиро дякуємо!
