28 січня у київському храмі св. Миколая відбулася пресконференція, присвячена актуальній ситуації щодо передачі будівлі у повноцінне користування католицькій релігійній громаді.
Ця подія відбулася на тлі позитивного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, який 24 січня зобов’язав Міністерство культури повернути храм св. Миколая парафії.
Спікерами на пресконференції були: о. Павло Вишковський ОМІ, настоятель парафії св. Миколая; Франциск Гідзіль, перший голова парафіяльної громади; Ольга Бондарева, багаторічна парафіяльна органістка; Марія-Тереза Шибанова, волонтерка і юристка; Олександр Скоріков, керівник ГО «Український інженерний легіон»; Олена Доненко, адвокатка, фахівчиня з юридичних питань.
— Ми боремося за наш храм з 1991 року, — нагадав присутнім Франциск Гідзіль. — Але всі наші звернення і прохання хтось блокує. 2005 року вийшов указ тодішнього президента Ющенка [про повернення храму], але цей указ проігнорували. Ще у листопаді 1991 року відбулася нарада при Київській міській раді, на якій були присутні представники Будинку органної і камерної музики, а також делегація від нашої парафії — у тому числі й особисто я. Після всіх дебатів і обговорень нам пообіцяли, що храм обов’язково повернуть, але не зараз, а через два роки. З тих пір минуло вже 17 разів по два роки, а справа так і стоїть на місці.
— Колись у цей храм ходила на Меси ще моя бабуся, яка тоді була маленькою дівчинкою, — поділилася Ольга Бондарева. — Це було ще до того, як прийшли більшовики і наробили лиха. Господь зробив мені великий подарунок: з весни 1992 року я почала грати тут на Службах Божих. На Месах ми часто співаємо: «Бог є лише один, а тут є Божий дім». І це правда — тут має бути дім тільки для Бога. Найголовніше тут — Ісус Христос у Пресвятих Дарах і Євхаристія, не може бути нічого понад це. І ми, як парафіяни, відповідаємо за цей дім перед Богом.
Також зауважу, що у всі складні та відповідальні моменти ми залишаємося тут самі. [Представників] Будинку органної музики тут немає. Так було, наприклад, 20 грудня під час ракетного обстрілу. У той день було дуже страшно; ми мали тоді ранкову Месу, і у певний момент «затемнення» я навіть забула, як вмикаються регістри на маленькому органчику, що стоїть у нас нижній каплиці. Потім все стало на свої місця, і я відчула велику радість, що ніхто не постраждав, наші рідні священники, сестри, парафіяни… Але я хочу повторити: того дня тут не було більше нікого, крім нас. Так само було й 24 лютого 2022 року — початок повномасштабного вторгнення теж застав мене тут. Останньою людиною з Будинку музики, яку я тоді бачила, була чергова, яка прийшла й сказала: війна, все зачиняється. Але Служби Божі тривали, і я дуже рада, що мала змогу на них грати. Серед обстрілів та вибухів, коли ворог оточував Київ і все нагадувало якийсь страшний сон, цей храм став місцем любові, надії і порятунку. Тому його потрібно нарешті передати у руки вірних — щоб кожен міг і надалі так само знаходити тут надію і порятунок, і щоб довести його до ладу, зробити таким, яким має бути храм.
Марія-Тереза Шибанова, яка допомагала скласти текст петиції про повернення храму св. Миколая католикам, що рік тому достроково набрала необхідні 25 000 голосів, теж пригадала ракетний обстріл, якого святиня зазнала напередодні Різдва:
— Того дня всі почали мене питати: що далі буде з храмом? Здавалося, що він знову об’єднав довкола себе всю Україну; храм знову був переповнений, як на початку повномасштабного вторгнення. Приходили як парафіяни, так і просто небайдужі люди — наприклад, дві дівчини принесли нам турнікети і сказали: «Ми хочемо хоч якось допомогти. У вас тут небезпечно, візьміть ці турнікети, нехай будуть у вас — але нехай ніколи не знадобляться». Так само було і з петицією на захист храму. Нас підтримували відомі діячі, які не належать до числа вірних — наприклад, письменниця Ірена Карпа, або засновниця «Кураж Базару» Альона Гудкова. Це — яскраве свідчення, що доля нашого храму стосується не лише парафіян; це справа кожного українця.
На завершення хочу сказати: присутній тут пан Франциск [Гідзіль] був на моєму Хрещенні. Тоді я була маленькою дитиною, зараз мені вже 28 років, а храм і досі не повернули.
— На мою думку, зараз триває не лише війна за землю, — сказав Олександр Скоріков. — Це війна також за душі людей і за національні святині. Стан національних історичних пам’яток — це індикатор ставлення тих чи інших структур до цих питань. Ставлення наших адміністративних органів видно з занедбаного стану цієї будівлі. Тому я радий, що рішення суду було на користь парафії, чиє серце щиро віддане цьому храму, бо власник має бути ідейно відданий поставленому перед ним завданню.
Для того, щоб перейти від слів до конкретних дій, я запросив учора представників Інституту кібернетики НАН України. З їхньою допомогою ми підготуємо «дорожну карту» щодо створення відповідного інформаційного поля [навколо питання повернення храму]. За за участі інших організацій, таких як ТОВ «Технопарк Меридіан» і Київський Політехнічний інститут, ми також у найкоротший термін підготуємо список [технічних] заходів, які необхідно провести, і представимо його громадськості.
Про юридичний бік судового рішення на користь парафії і про можливі подальші кроки розповіла юристка Олена Доненко:
— Масштаб проблеми справді вражає. Ми не просто про нього знаємо, ви відчуваємо його на собі: відчуваємо, як тут холодно, бачимо, в якому стані будівля. Але сьогодні ми можемо звернути увагу на певний позитив: судове рішення, винесене у п’ятницю. На мій погляд, наше звернення до суду було послідовним і адекватним кроком для виходу з ситуації, коли бездіяльність — а можливо, і злочинна бездіяльність — влади тривала понад 30 років. Всі ми розуміємо вартість землі, на якій стоїть костел. Всім нам відомі випадки, коли пам’ятки просто руйнувалися від часу, бо ніхто не приділяв їм уваги, і цим звільняли місце у центрі для нових забудов — не тільки у Києві, а й у інших містах. Щоб уникнути цього, ми звернулися до суду, і суд чітко постановив, що Міністерство культури зобов’язане передати храм св. Миколая у користування парафії. Хочу також пояснити різницю між поняттями «використання» і «користування», тому що на суді представники Мінкульту раптово почали заявляти, що немає взагалі ніяких проблем, адже парафія використовує приміщення костелу. І воно ніби так — наприклад, зараз ми тут сидимо, отже, маємо доступ до приміщення, але це називається «використання». Поняття «користування» релігійними спорудами — це інше; це статус, закріплений у законодавстві. Коли парафія офіційно стане користувачем, вона сама вирішуватиме, коли і де їй проводити богослужіння, коли проводити освітні заходи, коли ремонтувати і прибирати приміщення, не питаючи щоразу на це дозволу. Тож не слід маніпулювати цими поняттями: вони співзвучні, а не тотожні; і рішення суду було саме про набуття статусу користувача.
Ми також розуміємо, що це рішення — лише проміжний крок, і ми на ньому не зупинимося. У нас є потужна команда юристів, адвокатів, і якщо ми вичерпаємо ресурси українського судового захисту, ми дійдемо до Європейського суду з прав людини.
Олена Доненко також наголосила, що невиконання рішення суду тягне за собою кримінальну відповідальність, і, відповідаючи на питання журналістів, пояснила, чому рішення про київську святиню виніс суд у Дніпрі:
— Ми скористалися законним правом позивача обирати, до якого саме суду він хоче звернутися. На таке рішення вплинуло кілька причин: по-перше, Київський адміністративний суд вже певний час проходить через процес реформування і він дуже перевантажений. Ми просто боялися, що позов лежатиме і довго чекатиме своєї черги, знаючи з досвіду, що так відбувається з багатьма іншими позовами. По-друге, саме у Дніпрі раніше вже було важливе позитивне рішення у справі повернення іншого костелу — храму св. Йосифа, який віддали парафіянам, і ми побачили у цьому певний знак. По-третє, тут, у Києві, ми побоювалися певного тиску з боку наших опонентів.
Отець Павло Вишковський зауважив, що тиск відчувався навіть під час засідання у Дніпрі, однак це не вплинуло на рішення суду.
— Зараз Міністерство отримало шанс розв’язати проблему найпростішим чином, зробивши лише один крок, — наголосив він. — Якщо справа й далі буде затягуватися, це означатиме, що влада й далі не готова жити згідно принципів моралі і сумління та йти дорогою до Європи. Якими будуть наступні кроки — час покаже.
фінансово.
Щиро дякуємо!
