Хоча Розарій — прекрасна молитва, і численні святі пропагували її протягом століть, можна подумати, нібито все, що ми маємо робити, щоб потрапити на небо — це молитися Розарій.
Комусь може навіть здаватися, що протягом життя нам необхідно помолитися певну кількість Розаріїв, і що Марія «розсердиться» на нас, якщо у певний день пропустити молитву Розарію.
Таке мислення певним чином проєктує на Марію образ материнства, сформований нашою земною матір’ю: можливо, ваша мама була дуже вимоглива і карала дітей, якщо вони чогось не робили або робили неправильно. Тоді уява людини змальовує Пресвяту Матір у такому ж світлі: як сувору, постійно нами незадоволену.
Чи це правда?
Святий Людовік де Монфор, добре відомий своїми вченнями про марійну побожність, описував таке ставлення під заголовком «фальшива побожність».
«Є люди, які демонструють всю свою відданість нашій Пресвятій Богородиці лише зовнішніми практиками. Вони не мають інших уявлень, крім зовнішнього вигляду цієї побожності, бо не мають власного внутрішнього духу. Вони промовлятимуть численні Розарії з якнайбільшою поквапністю; вони неуважно прослухають безліч Мес; вони йтимуть у процесіях без благочестя; вони запишуться у всі можливі братства».
Святого Людовіка непокоїло, що ті, кого найбільше хвилює кількість проказаних ними Розаріїв, не мають внутрішньої відданості Марії.
«Вони не виправляють свого життя, не борються зі своїми пристрастями, не наслідують чеснот Пресвятої Діви. Вони люблять лише чуттєву частину побожності, не маючи смаку до її твердості. Якщо у їхніх практиках відсутня солодкава чуттєвість, вони думають, що нічого не роблять; їх вибиває з колії, вони все занедбують або діють навмання».
Святий Людовік де Монфор звертає увагу на важливість внутрішньої побожності — лагідної довіри до нашої Пресвятої Матері.
«Вона [ця довіра] лагідна; тобто сповнена впевненості у Ній — як довіра дитини до люблячої матері. Ця впевненість спонукає душу звертатися до Неї в усіх своїх тілесних чи розумових потребах, з великою простотою, довірою та ніжністю. Вона благає свою добру Матір про допомогу в усі часи, у кожному місці й за кожної потреби; у сумнівах, щоб отримати просвітлення; у блуканнях, щоби знайти правильний шлях; у спокусах, щоби їх витримати; у своїх слабкостях, щоб зміцнитися».
Ключ до Неба полягає не в кількості Розаріїв, які ми молимося, або новенн, у яких ми беремо участь.
Розарії та новенни корисні настільки, наскільки вони сприяють внутрішній побожності. Та передусім нам потрібно змінити своє життя і любити Бога щирим серцем.
Пресвята Мати — не сувора і вимоглива; Вона — любляча Матір, яка піклується про нас і підтримує нас, коли ми засмучені.
Наступного разу, коли ви будете молитися Розарій, робіть це зі щирим серцем і не бійтеся, якщо раптом його «пропустите». Бог, багатий милосердям, воліє, щоби ви добре помолилися один Розарій, ніж сотню таких, які лише «ковзають» поверхнею.
фінансово.
Щиро дякуємо!
