Роздумами над євангельською розповіддю про віднайдення 12-літнього Ісуса в храмі завершується перша частина циклу катехиз Папи Франциска «Ісус Христос — наша надія», зосереджена на дитинстві Ісуса.
В середу, 5 березня 2025 р., пресслужба Святого Престолу опублікувала текст, приготований на зустріч Святішого Отця з паломниками, яку унеможливило його перебування в лікарні. Текст поширює Vatican News.
У цій останній катехизі, присвяченій дитинству Ісуса, беремо за відправну точку епізод, у якому Він, маючи 12 років, залишився в храмі, не повідомивши батьків, які з тривогою шукали Його і знайшли через три дні. Ця розповідь містить дуже цікавий діалог між Марією та Ісусом, який допомагає нам замислитися над шляхом матері Ісуса, який, безумовно, не був легким. По суті, Марія здійснила духовну мандрівку, під час якої вдосконалювалася у розумінні таємниці свого Сина.
Пройдімось різними етапами цієї подорожі. На початку своєї вагітності Марія відвідує Єлизавету й залишається в неї протягом трьох місяців, аж до народження Йоана. Потім, на дев’ятому місяці вагітності, через перепис населення Вона разом із Йосифом вирушає до Віфлеєма, де приводить у світ Ісуса. Через 40 днів вони вирушають до Єрусалима на жертвування дитини, а потім щороку повертаються туди з паломництвом до храму. Але коли Ісус був ще немовлям, вони тривалий час переховувалися в Єгипті, щоб захистити Його від Ірода, й лише після смерті царя знову оселилися в Назареті. Коли Ісус, ставши дорослим, починає своє служіння, Марія присутня і є головною дійовою особою на весіллі в Кані; потім Вона слідує за Ним «на відстані», включно з Його останньою подорожжю до Єрусалима, аж до Страстей і смерті. Після Воскресіння Марія залишається в Єрусалимі як Мати учнів, підтримуючи їхню віру в очікуванні на зішестя Святого Духа.
Протягом усієї цієї подорожі Пречиста Діва є паломницею надії, в тому сенсі, що вона стає «донькою свого Сина», Його першою ученицею. Марія привела у світ Ісуса, Надію людства: Вона годувала Його, ростила Його, йшла за Ним, першою піддавшись формуванню Божим словом. У Ньому, як сказав Бенедикт XVI, Марія «справді перебуває вдома, Вона природно виходить і повертається до нього. Вона говорить і думає Божим словом […]. Таким чином відкривається також, що Її думки співзвучні з Божими думками, що Її бажання — це бажати разом із Богом. Бувши глибоко проникнутою Божим словом, Вона може стати матір’ю воплоченого Слова» (Енцикліка Deus caritas est, 41). Ця унікальна спільність з Божим словом, однак, не звільняє її від трудів вимогливого «учнівства».
Досвід зникнення 12‑річного Ісуса під час щорічного паломництва до Єрусалима лякає Марію до тієї міри, що Вона стає речницею також і Йосифа, знайшовши Сина: «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали» (Лк 2,48). Марія та Йосиф пережили біль батьків, які втратили дитину: вони обоє вірили, що Ісус перебуває в товаристві родичів, але, не бачивши його протягом усього дня, починають пошуки, які приведуть їх у зворотну мандрівку. Повернувшись до храму, вони виявляють, що Той, хто в їхніх очах ще донедавна був дитиною, яку потрібно було захищати, немовби раптово подорослішав, і тепер здатен вступати в дискусії про Святе Письмо, гідно сперечаючись із законовчителями.
На докір матері Ісус відповідає з холодною простотою: «Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» (Лк 2,49). Марія з Йосифом не розуміють: таємниця Бога, який став дитиною, перевершує їхній розум. Батьки хочуть захистити цю найдорожчу дитину під крилами своєї любові; Ісус, натомість, хоче жити своїм покликанням Сина Отця, який служить Йому і живе, занурений у Його слово.
Таким чином, розповіді про дитинство, записані святим Лукою, завершуються останніми словами Марії, що нагадують про батьківство Йосифа щодо Ісуса, і першими словами Ісуса, які визнають, що це батьківство бере початок від батьківства Небесного Отця, за яким Він визнає беззаперечну першість.
Дорогі браття й сестри, подібно до Марії та Йосифа, сповнені надії, вирушаймо також і ми слідами Господа, який не дає нам обмежити себе нашими схемами і дозволяє знайти себе не так у якомусь місці, як у сповненій любов’ю відповіді на ласкаве Боже батьківство — у відповіді, якою є синівське життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
