Вона любила, коли до неї зверталися — Дарка чи Даруся, і не подобалось, коли її кликали Дариною. Рідні і близькі про це знали, тому поважали таке бажання. Парта, за якою вона сиділа на парах в УКУ, досі залишається вільною…
19 березня Дарії Базилевич виповнилось би 19 років, але на початку вересня її життя, життя її матері Євгенії і двох сестер Ярини та Емілії забрала російська ракета, коли вони ховалися на сходовому майданчику свого будинку під час повітряної тривоги. Загалом у той день, внаслідок російського ракетного обстрілу, у Львові загинуло восьмеро людей.
До дня народження Дарії одногрупники, друзі, викладачі поділилися спогадами про дівчину: про що вона мріяла, як реалізувала плани, як сильно любила життя і людей довкола себе.
Дарія Базилевич була студенткою другого курсу програми «Культурологія» Гуманітарного факультету УКУ. В пам’ять про неї, її маму Євгенію і сестер Ярину та Емілію, Український католицький університет спільно з батьком Ярославом Базилевичем та Національною скаутською організацією України Пласт започаткували сталий стипендіальний іменний фонд (ендавмент). Метою було зібрати 100 тис. доларів.
Станом на березень 2025 р. вдалося зібрали більше коштів — 163441 долар (91169 доларів — в Україні та Європі, 62272 долари— у США та понад 10000 доларів у Канаді). Завдяки зібраній сумі вже з вересня 2025 року УКУ зможе надати одну річну і одну піврічну стипендію для навчання двом студентам програми «Культурологія».
Студенти-культурологи також долучилися до збору. Вони зібрали 53 тис. гривень на благодійному аукціоні, які передали у стипендіальний фонд імені родини Базилевичів. Збір у фонд залишається відкритим: кожен, хто має бажання, може долучитися до увічнення памʼяті про цю родину.
Дівчина, як і і її мама, разом з сестрами, була активною пластункою. Дарія також була менторкою «Лабораторії волонтерства» УКУ.
Говорячи про Дарію, близькі пригадують її красиві очі, світле волосся, тепло, яке вона випромінювала.
«Даруся — це світло, сонце та соняхи. Коли думаю про неї, то одразу згадую ці образи. Адже вона випромінювала так багато щирої радості, якої, напевно, ніхто скільки не мав. Вміла радіти маленьким дрібничками та проживати цінні моменти. Це надихало. Поряд із нею завжди було затишно, тепло та спокійно. З нею було про що поговорити, її було цікаво слухати; а те, як вона могла відстояти свою думку, — захоплювало та викликало повагу», — каже Дарина Чорна, одна з найближчих університетських подруг Дарії.
Вона додає, що коли друзі говорили про українську культуру та історію, у Дарусі завжди горіли очі: «Вона ще так багато усього хотіла зробити для нашої держави. У неї багато чого можна було навчитися. Однак, думаю, найбільший її дар — нагадувати, як важливо цінувати життя й наповнювати його справжніми та щирими моментами. Її світла нам дуже не вистачає. Але я дякую Богові за те, що мала можливість дружити з нею та пізнати Дарусю».
Юстина Могиляк пригадує їхню першу зустріч у час орієнтаційної сесії, яку університет організовував для першокурсників перед початком навчання.
«Перше, що привернуло мою увагу, коли я побачила Дарію, — це її світле волосся і великі темні очі. Ця незвичайна, унікальна зовнішня особливість завжди мені в ній подобалася. Оскільки ми мали багато спільних курсів і, як згодом виявилося, чимало спільних інтересів, то швидко здружилися. Дарія стала для мене невідʼємною частиною університетського життя. Вона була тією, хто показав мені, що таке справжня дружба — без зайвих зобовʼязань. Вона завжди була поруч, коли мені потрібна була порада чи підтримка. Дарія стала для мене натхненням. Вона завжди залишалася відкритою для нового, навіть коли це здавалося дуже непростим. Незважаючи на свою соромʼязливість, вона не боялася вирізнятися та легко заводила нові знайомства».
Марія Шатєєва познайомилася з Дарією на початку навчання в УКУ.
«Коли побачила її, то подумала: “Така гарна і тендітна дівчина!” У Дарці була дуже приємна манера спілкування. Пригадую, як вона розказувала мені історії про Пласт у голосових повідомленнях. Мені справді було цікаво послухати. Також на вечірках вона виділялася яскравими образами, які привертали увагу, а кольори були круто поєднані. Недарма всі її асоціюють із соняшниками», — ділиться студентка.
Одногрупниця Яна Дідик пригадує, що Дарка носила жовтий рюкзак, який відразу вирізняв її з‑поміж інших.
«Мені пощастило бути з нею в одній підгрупі. Я завжди із захопленням слухала її відповіді на семінарах з предмету “Україна: історія, культура, ментальність”. Завжди думаю, яку б вона обрала тему для курсової роботи. Але точно можу сказати, що Даруся написала б її бездоганно, так само як і втілила би всі свої ідеї в життя», — відзначає Яна Дідик.
Викладачка кафедри філології Гуманітарного факультету УКУ Надія Бардин читала у групі Дарії курс латини. За цей період у неї зі студентами склалися теплі стосунки.
«Найперше, що виринає у пам’яті, коли згадую Дарію, — її глибокий, сповнений світла і тепла погляд з іскринкою. Вона сиділа навпроти мене в нашій невеличкій аудиторії на парах з латини. Дарія була справжня у всьому», — згадує Надія Бардин.
Доцентка кафедри культурології УКУ Марта Кузій була тьюторкою – наставницею Дарусі.
«Даруся була дуже світлою, життєрадісною дівчинкою! Саме дівчинкою, багато в ній було дитячого. Я ще думала, що так чудово бути такою безпосередньою в своїх радощах і стараннях, бути щирою і беззастережно відкритою. І що дорослість іще встигне її наздогнати», — зазначає Марта Кузій.
Вона пригадує, що Дарка постійно була в гарному настрої.
Текст: Надія Ільчук, УКУ
Фото надані студентами УКУ
Відео: Юстина Могиляк
фінансово.
Щиро дякуємо!
