«Життя Ісуса. Зустрічі» — такою є підтема наступної частини циклу середових катехиз Папи, які в контексті Святого Року мають загальну тему «Ісус Христос — наша надія».
Завершивши попереднього разу представлення євангельських розповідей про дитинство Ісуса, в середу 19 березня 2025 року Святіший Отець пропонує замислитися над зустріччю Ісуса з фарисеєм Никодимом. Пресслужба Святого Престолу опублікувала роздуми, приготовані на загальну аудієнцію, що не відбулася через госпіталізацію Папи, повідомляє Vatican News.
Цією катехизою ми розпочинаємо споглядати деякі зустрічі, описані в Євангеліях, щоби зрозуміти, як саме Ісус дарує надію. Справді, бувають зустрічі, які просвітлюють життя і приносять надію. Наприклад, може статися так, що хтось допомагає нам побачити під іншим кутом зору труднощі чи проблеми, які ми переживаємо; або ж хтось просто дарує нам слово, що не дає нам почуватися самотніми посеред болю, якого ми зазнаємо. Іноді бувають також мовчазні зустрічі, коли нічого не говориться, — але ці моменти допомагають нам знову розпочати наш шлях.
Перша зустріч, на якій я хотів би зосередитися, — це зустріч Ісуса з Никодимом, описана в 3 розділі Євангелія від Йоана. Я починаю з цього епізоду, тому що Никодим — це людина, чия історія показує, що можна вийти з темряви й набратися відваги слідувати за Христом.
Никодим іде до Ісуса вночі: незвичний час для зустрічі! У мові святого Йоана посилання на час часто мають символічне значення: тут ніч — це, ймовірно, те, що в серці Никодима. Це людина, занурена в темряву сумнівів; у ту пітьму, яку ми переживаємо, коли більше не розуміємо, що відбувається в нашому житті, й не бачимо чітко шляху, яким належить іти.
Якщо перебуваєш у темряві, то, звісно, шукаєш світла. А Йоан на початку свого Євангелія пише так: «Справжнє то було світло — те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (1,9). Отже, Никодим шукає Ісуса, бо відчув, що Він може освітити темряву його серця.
Однак Євангеліє каже нам, що Никодим не одразу зміг зрозуміти те, що Ісус йому говорить. Отже, ми бачимо, що в цьому діалозі є багато непорозумінь — а також багато іронії, що є характерною рисою євангеліста Йоана. Никодим не розуміє того, що каже йому Ісус, бо продовжує мислити згідно з власною логікою і категоріями. Він — людина з чітко сформованою особистістю, в нього є суспільне становище, він — один із провідників юдеїв. Але, правдоподібно, розрахунки для нього вже не сходяться. Никодим відчуває, що в його житті щось більше «не працює». Він відчуває потребу змінитися — але не знає, з чого почати.
На певних етапах життя це трапляється з усіма нами. Якщо ми не приймаємо змін, якщо замикаємося у своїй закостенілості, звичках чи способі мислення, — ми ризикуємо загинути. Життя полягає у здатності змінюватися, щоби знайти новий спосіб любити. Фактично, Ісус говорить Никодимові про нове народження, яке не тільки можливе, але навіть необхідне в певні моменти нашої подорожі. Власне, вираз, використаний у тексті, вже сам по собі є двозначним, адже anōthen (ἄνωθεν) можна перекласти як «згори», так і «знову». Крок за кроком Никодим зрозуміє, що ці два значення поєднуються: якщо ми дозволимо Святому Духові породити в нас нове життя — ми народимося знову. Ми наново відкриємо для себе те життя, яке, можливо, вже згасало в нас.
Я вирішив розпочати від Никодима ще й тому, що це людина, яка своїм життям показує, що ця зміна можлива. Никодимові все вдасться: врешті-решт він буде серед тих, хто піде до Пилата просити тіло Ісуса (пор. Йн 19,39)! Никодим нарешті прийшов до світла, він відродився, і йому більше не потрібно ховатися в темряві.
Зміни іноді нас лякають. З одного боку, вони приваблюють, іноді ми їх прагнемо; але з іншого боку — ми б воліли залишатися в своїй зоні комфорту. Саме тому Святий Дух заохочує нас долати ці страхи. Ісус нагадує Никодимові, який є вчителем в Ізраїлі, що ізраїльтяни також боялися, коли йшли пустелею. І вони так сильно заглибилися у свої страхи, що в якийсь момент ці страхи набрали форми отруйних гадюк (пор. Чис 21, 4‑9). Щоби звільнитися, вони повинні були подивитися на мідного змія, якого Мойсей почепив на жердину: тобто вони повинні були підвести погляд і стати перед предметом, який уособлював їхні страхи. Тільки подивившись в обличчя того, що нас лякає, ми можемо почати звільнятися.
Никодим, як і всі ми, матиме можливість подивитися на Розп’ятого, Того, хто переміг смерть, корінь усіх наших страхів. Підведімо й ми свій погляд на Того, Кого прокололи; дозвольмо Ісусові зустріти нас. У Ньому ми знаходимо надію, щоб зустрічати зміни в нашому житті й народитися наново.
фінансово.
Щиро дякуємо!
