Хайме Ґурпеґі, оглядач видання «InfoVaticana», ділиться своїми спостереженнями і роздумами про атмосферу, яка панує у Колегії кардиналів напередодні початку конклаву.
Цими днями у Римі панує атмосфера нереальності. Настрої у Вічному Місті в розпал передконклавного періоду можна описати як суміш подиву, розсудливості і мовчання.
Франциск відійшов зі швидкістю, якої не очікував ніхто — навіть його власні союзники — і ті верстви, які найбільше підтримували його понтифікат, здається, розпалися, неспроможні реагувати. Немає ні зустрічей, ні стратегії, ні гасел. Понтифікат закінчився, і «францисканізм», якщо він колись існував як цілісне тіло, розсипався.
Колегія кардиналів, зі свого боку, виглядає як напрочуд плоске, горизонтальне тіло. Немає очевидного лідерства, ніхто не задає темп, не підносить голос. Але, як і на старих середньовічних конклавах, те, що відбувається на поверхні, навряд чи дає уявлення про справжній рух. Що помітно у ці дні, так це те, що багато молодших кардиналів звертаються до емеритів. Ті, кого попередній режим відсунув, маргіналізував або просто відправив на спочинок, тепер ходять вулицями Рима, як справжні сховища відродженої традиції.
Серед них виділяються такі імена, як О’Меллі, Руїні, П’яченца, Баньяско, Чіпріані, Антонеллі й Онайєкан. Вони перебувають там, розмовляють з усіма, слухають більше, ніж говорять, і генерують своєрідний консенсус, що ґрунтується не на ідеології, а на пам’яті. Молодші ж шукають нового Папу не за програмою, а за надійністю.
Авторитет старших непокоїть деяких, які хотіли би самі мати вплив, і емеритів намагаються дискредитувати, але безуспішно. Вчора [28 квітня] настала черга вислуженого архієпископа Ліми Чіпріані: він став об’єктом грубої кампанії, спроби поставити під сумнів його присутність на загальних конгрегаціях через анонімний донос без жодних доказів, щоб розворушити осине гніздо. Отець Інка, секретар єпископату Перу, швидко врегулював дебати: «Він має багато чого зробити перед конклавом».
Ключовим моментом цих днів стала проповідь кардинала Ре на площі Святого Петра під час похорону [Папи Франциска]. Його виступ не лише ознаменував сильну присутність старших кардиналів, але й мав дуже позитивний вплив на молодших. Проповідь Ре була яскравим прикладом того, як старші кардинали, з їхнім досвідом та мудрістю, вміють вселяти спокій — велику цінність у ці невизначені часи. Це був жест єдності та контролю, який контрастував з відчуттям дезорієнтації, яке триває досі.
Вчора ми також дізналися про кілька цікавих деталей щодо загальних конгрегацій. Виступи кардиналів Віллема Ейка і Роберта Сари були сприйняті дуже добре. Перший виступив з притаманною доктринальною ясністю і точним діагнозом церковної ситуації у Європі; другий був голосом, який, як завжди, поєднав духовну силу зі словесною елегантністю — голосом, якому не потрібно кричати, щоб переконати. Вражає також доброзичливий тон, що панує серед кардиналів. Тут є ввічливість, є вміння слухати, і — попри відкриті рани останніх років — є прагнення єдності.
В передконклавній атмосфері переважає відчуття миру — хоч і крихке, та воно, здається, прийшло на зміну інтригам і змовам, характерних для попередніх тижнів. Конклав ще не розпочався, але у Римі вже пахне виборами. А тим часом у коридорах Ватикану тихо відлунює думка, яка підтверджується чистими доказами: Папи немає, а його люди не були до цього готові.
Переклад CREDO за: Rorate Coeli
фінансово.
Щиро дякуємо!
