Безсумнівно найпростішим і найбільш практичним методом відбудувати християнську культуру буде повернення споглядальних орденів і монастирів.
Без розголосу чи витрати величезних грошей: бо благодать і невидима, і нечутна, а сама по собі — бідна. Невеликого будиночка з кількома богопосвяченими, які все життя присвятили молитві, буде досить, щоб воскресити духовне життя вмираючого містечка.
Що ж стосується решти, тобто нас, мирян, і священників, які живуть між нами, — то ми повинні вписати у свій порядок денний таку річ: заохочувати молодих чоловіків та жінок (особливо жінок, вони в цій сфері обдарованіші) «бути досконалими», як це виразив наш Господь. Незалежно від обраного життєвого шляху молодь повинна на перше місце ставити волю Бога і насамперед обдумати те, чи вони не мають покликання до споглядального життя.
Це навіть не вибір, а обов’язок. А це означає, що доконечним ж доступ до книжок, які описують і пояснюють цей спосіб життя, як і відвідування місць, де споглядальне життя провадять, а латинська літургія є сталою частиною дня. Батьки, священники та вчителі, які цього не допильнують, чинять гріх «духовної контрацепції» щодо майбутніх поколінь. Що ж стосується священників і богопосвячених, які полишають духовне життя або його безчестять, — краще їм би прив’язати млинове жорно на шию і вкинути в море.
Навіть ті з нас, хто провадить мирське життя, повинні «сплачувати десятину» зі споглядання. Монах чи монахиня з кляузурового ордену провадять споглядальне життя найвищою мірою, — але й ми повинні це робити, кожен на власну міру.
Є три рівні молитви. Перший, який є молитвою кляузурових монастирів, — це безперервна молитва. Монахи моляться неустанно, згідно з велінням нашого Господа. Ціле їхнє життя є Officium Divinum. Свята Меса, читання Писань, тиха молитва, рецитовані молитви та мінімум праці, що дозволяє їм утримувати добрий фізичний стан. Вони моляться вісім годин, вісім годин сплять, а решту вісім годин розподіляють між працею та відпочинком.
Другий рівень — це життя відкритих монастирів та звичайних священників, воно теж присвячене головно молитві. Такі моляться чотири години, вісім годин сплять і вісім працюють: виголошують проповіді, навчають, опікуються хворими та вбогими, і чотири години мають на перепочинок. Третій рівень — для тих, хто живе в подружжі або в самотності: такі жертвують одну десяту свого часу на молитву (це близько двох з половиною годин щодня), вісім годин працюють і вісім сплять, а решту п’ять із половиною годин призначають на справи сімейні та відпочинок.
Кожний скаже — це неможливо! Саме це я мав на думці, пишучи, що першим, що нам спадає на думку стосовно молитви, є те, що нам брак часу на неї. Але справжньою причиною такого стану справ є те, що священники не вказують нам шлях, бо самі не моляться свої чотири години, а монахи й монахині не дають їм прикладу, бо не завжди відбувають нічні чування. Це ефект доміно. Натомість кожний мирянин має обов’язок сплачувати свою десятину у вигляді двох із половиною годин молитви щоденно!
Коли йдеться про молитву, основоположним питанням є час. І де ж він зникає? Що ж; насамперед його втрачають на непотрібній роботі, а в містах — на розв’язування проблем із доїздом до місця праці, потім із поверненням додому, а також на складні, дорогі, часожерні, непродуктивні й саморуйнівні форми відпочинку.
Якби ми знайшли спосіб на відбудову справжнього сусідства, щоб могти спокійно йти на закупи або працювати, щоб діти ходили до школи, а жінки могли залишатися вдома, — наш час би збільшився, став більш еластичним, а наші нерви стали би менш напруженими, бо тиск був би меншим. Однак ми живемо в убивчій напруженості: через те, що наша праця погано організована, ми не маємо часу на молитву; через те, що ми не маємо часу на молитву, наша праця стає щораз гіршою… Молитва — це мета, близька кожній виконуваній праці. Це рілля, на якій, полита сльозами скрухи, виростає наша спільна людяність. Праця без молитви — мертва.
Молитва і праця — не взаємозамінні: неможливо одне заступити іншим, бо впадемо в єресь, або так званої благодійної праці, або квієтизму. Праця потребує молитви, як потріскана шкіра — оливи. Молитва «виповнює пори» праці й робить її корисною для Бога.
Джон Сеніор,
уривок із книжки «Падіння й відбудова християнської культури»
фінансово.
Щиро дякуємо!
