Цілком ймовірно, що святий Августин був справжнім прокрастинатором. У «Сповіді» він описує своє бажання змінитися — але якось згодом. «Зроби мене цнотливим, — благає він, — але не зараз».
Знову і знову він повторює просте слово: cras — «завтра». Потім знову «завтра». Cras et cras, зволікання за зволіканням.
Проблема Августина полягала не в ліні. Це був страх. Він боявся ціни змін. Він чіплявся за свої звички, навіть розуміючи, що вони більше не приносять йому радості.
У цьому сенсі він напрочуд близький до нас. Більшість із нас живе, маючи у голові перелік справ, які ми плануємо зробити, «як тільки життя наладиться». Але сучасне життя рідко справді налагоджується. Тож ми відкладаємо на потім розмову, боротьбу зі звичкою, лікування, молитву.
А потім настає літо, і починається «мертвий сезон». Школи зачиняють двері. На робочих місцях стає тихіше. Вечори тягнуться повільніше, і на якийсь час здається, що сам час став ласкавішим до нас. Цим варто скористатися, щоб нарешті поглянути на те, що увесь цей час було майже на поверхні.
Часто це не просто завдання, яких ми уникали, а запрошення.
Прокрастинація Августина не була пов’язана з дезорганізованістю. Це був духовний опір. Він знав, що йому потрібно зробити, та був не готовий сказати «так». Але благодать не тисне. Вона терпляче чекає нашої згоди.
Саме це робить літо таким цінним сезоном. Це не просто перерва — це пауза, достатньо довга, щоб знову почути ті запрошення, які ми відкладали.
У тиші літнього ранку чи вечора ми можемо запитати: що я відкладав, тому що боявся? Яку звичку час нарешті покинути, а яку — розвинути?
Психологи говорять про «наміри реалізації» — невеликі, але конкретні зрушення, які переводять нас від наміру до дії. Літній ритм робить ці зрушення можливими. Нова ранкова прогулянка. Щотижнева година поза екранами. Ведення щоденника або читання Святого Письма. Навіть перша незграбна молитва.
Літо дати нам те, чого прагнув Августин: простір для вибору благодаті.
«Пізно я полюбив тебе», — пише він, сумуючи за втраченим часом. Але одного разу отримана благодать компенсує час. Важливо не те, як довго ми зволікали, а те, що ми нарешті сказали «так».
Для тих із нас, хто застряг у глухому куті, останні дні літа можуть стати запрошенням до нового початку: не тому, що на нас тиснуть, а тому, що пора року спонукає нас це зробити.
І це може бути найбільш августинівським вибором з усіх: перестати чекати ідеального моменту і сказати «так» тому, який у нас є.
фінансово.
Щиро дякуємо!
