Протестанти часто твердять, що католицька доктрина про чистилище не має підстав у Святому Письмі. Але чи це так? Оскільки Біблія запевняє, що ніщо нечисте не ввійде до раю, це означає, що душі, які помирають у стані недосконалої єдності з Богом, мають пройти остаточне очищення перед входом у вічне життя.
Це відповідає тому, чого Святе Письмо у більш загальному сенсі навчає про дії Бога як про «вогонь ливарний» (Мал 3,2); про те, як Він дисциплінує своїх дітей, щоб очистити їх від нездорової прихильності до гріха. Але навіть якщо католики мають рацію щодо чистилища, доречно очікувати, що у Біблії є уривки, які вказують на його існування. Ось п’ять таких уривків.
1.«Наступного дня вояки Юди прийшли, — саме тоді була на це крайня пора, — щоб зібрати трупи поляглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами. Вони знайшли тоді під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, посвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало ясно, що вони через те й полягли. В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним; і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха поляглих. Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, — бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, — що за свята й благочестива думка! — Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2Мак 12,39-46).
У цьому відомому тексті Юда Маккавей та його люди моляться за душі загиблих у бою єврейських солдатів. Це вказує на реальність чистилища, оскільки тільки душі в чистилищі можуть отримати користь від молитов живих. Звісно, протестанти не визнають Другу книгу Макавеїв канонічною, але це лише підкреслює свавілля їхньої позиції щодо біблійного канону (всупереч тому, що всі католики та православні християни світу, не кажучи вже про отців Церкви, таких як святий Августин, вважають її канонічною). Так чи інакше, Друга книга Макавеїв є значущим історичним текстом незалежно від її канонічного статусу, а він вказує, що юдеї вірили у певну форму посмертного очищення. Це доводить, що католицька доктрина чистилища вкорінена у давній традиції.
Ще одне заперечення, яке іноді висувають протестанти, полягає в тому, що солдати з цього уривка померли у стані тяжкого гріха, оскільки на їхніх трупах були знайдені знаки ямнійських ідолів. Хіба це не означає, що померлі потрапили до пекла, а не до чистилища? Що ж, Юда та його люди, очевидно, так не думали. Можливо, вони вірили, що гріх убитих солдатів був простим, а не смертним (можливо, солдати були винні у меншому гріху забобонів, ніж у тяжкому гріху відвертого ідолопоклонства). Або, можливо, вони сподівалися, що солдати покаялися у своєму гріху за миті до смерті. У будь-якому разі, важливо, що Юда та його люди вважали принаймні можливим, що душам загиблих солдатів можуть допомогти їхні молитви. Це означає, що вони вірили у щось подібне до чистилища.
2.«Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт 5,25-26).
У цьому уривку Ісус застерігає людину, яка йде до суду разом зі своїм обвинувачем. Хоча цей уривок може просто говорити про те, як зустрічати суд у цьому житті, розумно припустити, що Ісус також намагається навчити нас чогось про набагато важливіший суд, який очікує на нас у вічності. Інші рядки, а також ширший контекст Нагірної проповіді, показують, що вічні наслідки наших дій дуже сильно хвилювали Ісуса; і цей уривок міститься між попередженнями про види гріхів, які ведуть до пекла. Тому було б дивно, якби цими рядками Ісус просто давав нам поради щодо того, як уникнути юридичних проблем.
Набагато ймовірніше, що Ісус розповідає міні-притчу, яка вказує на глибшу реальність: треба прагнути примирення з ближнім, якому ми заподіяли кривду до моменту нашої смерті, щоб Бог-суддя не виніс нам суворого вироку. Якщо ми не примиримося з нашим ближнім, то нас можуть віддати варті (ймовірно, ангелам) і кинути до в’язниці — або чистилища. Ми знаємо, що йдеться саме про чистилище, а не про пекло, тому що Ісус каже: «Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага». Іншими словами, ми не вийдемо з чистилища, поки не витерпимо кари, необхідні для відновлення божественної справедливості, перевпорядкування нашої волі і очищення нас від гріха.
3.«І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому» (Мт 12,32).
Цей уривок важливий, бо він натякає, що певне прощення гріхів відбувається вже після смерті. Це добре узгоджується з католицьким вченням про чистилище і про те, що душа може померти у стані єдності з Богом, але не розкаявшись у всіх своїх легких гріхах. Ця душа потім потрапить до чистилища, де пройде процес очищення, внаслідок чого покається у навіть найменших гріхах і отримає Боже прощення Звісно, Ісус прямо не каже, що деякі гріхи будуть на тому світі, але якби це було не так, Його слова були би плутаниною. Чому Він, що гріх хули на Святого Духа не проститься «ні в цьому світі, ні на тому», якби не було такого поняття, як прощення на тому світі?
4.«А Господь відповів: “Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці? Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, — і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю. Той, що, знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий. А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк 12,42-48).
У цій притчі про божественний суд Ісус розрізняє різні види покарань, які господар застосовує до своїх слуг. Найжорстокіше покарання — це, очевидно, натяк на покарання пекла. Але є й інші слуги, «тяжко» і «мало» биті. Якби чистилища не існувало, ці відмінності не грали би ролі. Але якщо чистилище існує, то вони мають сенс: вірний слуга потрапить прямо в рай, тоді як слуга, винний у жахливих злочинах, потрапить у пекло. Але є й інші слуги, що заслуговують на покарання, але не настільки, щоб отримати вічне прокляття пекла. Саме ці душі зрештою потрапляють на небеса, але тільки після того, як отримають очищувальні кари чистилища.
5.«За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, — кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (1Кор 3,10-15).
Святий Павло пише, що всі ми будівничі, покликані будувати своє життя на фундаменті, яким є Христос. Але ми можемо будувати своє життя з багатьох різних речей: від золота та срібла до сіна й соломи. У день нашого суду буде виявлено істинну природу наших зусиль. Чи побудували ми життя так, щоби витримати палку святість Бога, якого Святе Письмо називає «вогнем, що пожирає»? Якщо ні, то ми очікуємо, що божественна присутність спалить всі наші нечистоти, всю нашу порожнечу. Це те, що ми називаємо чистилищем. Святий Павло попереджає нас, що через це очищення ми «зазнаємо шкоди», тобто воно буде болісним. Справді, наше посмертне очищення буде подібне до вогню, бо лише умертвивши свою стару сутність і сформувавшись наново у Христі, наші душі нарешті будуть готові увійти у небесну радість.
Переклад CREDO за: St.Paul Center
фінансово.
Щиро дякуємо!
