Євангеліст записав те, що ми маємо знати точно: Марія того дня була названа «повною благодаті» (тобто непорочною і безгрішною), а потім почула обітницю, що стане матір’ю і народить довгожданого Месію.
Її Син був створений особисто Богом усередині «недоторканої землі» Її лона.
Благовіщення у щоденності
Євангеліє згадує про Марію вперше в той момент, коли Вона ще дуже молода — а водночас достатньо зріла, щоб готуватися до заміжжя. Ми не знаємо подробиць Її зустрічі з ангелом. Найпевніше, це був звичайний день. Згідно з традицією, що поширилася в західній побожності, Марія тоді могла читати, молитися або займатися буденними справами. Значення цього зрозуміле: ангел прийшов до Марії, яка осторонь займається справами духа, своїми звичайними обов’язками перед Небом, тобто тією «невеликою часткою», яка «ніколи в неї не відбереться» (пор. лк 10,42). Вона була наче зернятко гірчиці, вкинуте в землю: схована від світу, хоча з Неї мало вирости Дерево життя.
Марія поєднує контемпляцію і працю: на цю гармонію тіла і духа, молитви і практичної діяльності вказували зокрема бенедиктинці, для яких принцип «ora et labora» — «молись і працюй» — є фундаментальним.
Криниця і пурпур — символи заручин
Дещо інакше цю сцену бачили на Сході. Там чимало духовних учителів стверджували, що Благовіщення відбулося біля криниці. Був тихий полудень, найгарячіша пора дня, як і тоді, коли Авраама відвідали троє посланців від Бога. Це невипадкова деталь. На домівки Назарета проливалася гарячінь. Цілий світ чекав на прохолоду. Звичайна дівчина, як у тому народі сприймали Марію, мала тоді піти до найближчої криниці, щоб зачерпнути води, в перерві між тканням пурпурної тканини.
Всі елементи цієї історії мають непересічну глибину, коли взяти до уваги символіку криниці — біля якої, згідно з юдейською традицією, зустрічалися наречені. Отож Бог, народжуючись із жінки як людина, звершив заручини неба і землі.
Має своє значення і пурпурна тканина. Вона означає царську гідність, а сам труд її ткання — це відновлення людської природи. Сирійська традиція цікавим чином пов’язала цю тканину з поясами зі смоківного листя, якими Адам і Єва поприкривали свою наготу після звершення первородного гріха. І тим, і тим прикривають тіло. Однак листя смокви це символ сорому, а пурпурна тканина — символ переміни і слави.
Неможливо сказати точно, яка з версії цієї історії відповідає фактам. Обидві традиції містять елементи з великим символічним значенням. А може, обидва перекази це просто поетичні способи викласти істини віри, а історичні деталі були ще інакшими? Євангеліст записав те, що ми маємо знати точно: Марія того дня була названа «повною благодаті» (тобто непорочною і безгрішною), а потім почула обітницю, що стане матір’ю і народить довгожданого Месію (див. Лк 1, 28‑33). Відбулося це, як ми знаємо, без участі мужчини. Отож Марія тоді була дівою (див. Лк 1,34) і дівочою залишилася, щоб Її Син був створений особисто Богом всередині «недоторканої землі» Її лона.
Ось як прекрасно зачаття Христа сформулював св.Єфрем Сирієць:
Обіймала розпалений вогонь,
носила його безпечно.
Вогонь же тілом став
і дав себе на руках носити.
Один із найбільших містичних богословів, яким безсумнівно був Єфрем Сирієць, дуже любив образ Божого вогню та пов’язаних із ним парадоксів. З одного боку, сам Бог є вогнем, що пожирає (Євр 12,29), а з другого — народжуючись як дитина, Він потребував опіки з боку жінки. За часів Старого Завіту Бог давав себе пізнати у вітрі, пломенях, землетрусах і громах на вершині святої гори (див. Вих 19,18; Втор 4, 11‑12). А потім з’явився серед людей у слабкому тілі дитини…
Божий вогонь у руках жінки
Описом молитви першої Церкви закінчуються безпосередні згадки Писання про Марію. Все інше — це питання інтерпретації поетичних образів, символів і тропів. Оскільки Марія була новим Ковчегом, що самим Богом був створений з тіла і крові, Її відхід із цього світу співвідносили, наприклад, із фрагментом Одкровення: «І відкрився храм Божий на небі, і видно було ковчег завіту його в храмі його» (11,19).
Однак треба визнати, що про кінець життя Марії ми не довідуємося з писань Нового Завіту абсолютно нічого. Про це розповідає виключно усна традиція, невиразних слідів якої можна би дошукатися у 12‑му розділі Одкровення. Перекази, що кружляли між християнськими спільнотами, дозволяють упевнено ствердити, що Марія завершила своє земне життя у гроні учнів свого Сина. Вже навіть дуже старі ікони показують, як Вона лежить на постелі, оточена шаною апостолів. Один із них окаджує Її, а з неба повертається Христос, щоби забрати Її душу до вічного дому.
В мить «успіння» (dormition) Марія була міццю Божою забрана з тілом і душею до неба, щоби так виконати пророчі слова Пісні пісень: «Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми» (1,4). Красива легенда каже, що коли Марія возносилась на Небо, пелюстки квітів сипалися з‑під Її стіп на гріб та голови апостолів. Бог дав знати, що Її відхід був насправді новим народженням.
Можливо, всі молебні, які прославляють Пресвяту Діву, можна коротко викласти в такому ствердженні: Вона була домом вогню і вітру. Обидві ці стихії є символами дії Святого Духа. Вітер дає людині прохолоду, приносить полегшення, а отже — асоціюється зі свободою. Він бо віє звідки хоче і куди хоче, і неможливо його загнуздати, примусити відступити назад або затримати. Подув вітру приводить на думку біблійне уявлення про душу.
Подібно і з вогнем. Його неможливо запрягти, він асоціюється з любов’ю або полум’ям життя, наявним у людині. Він приносить світло і тепло — хоча може і знищити все, що стане на його шляху. Коли людина чує Бога — в ній починає палати серце. Вгонь спадає з неба, щоб очистити землю. Марія у своєму лоні зачала вогонь. Не тільки полум’я Божої любові, але й вогонь, яким є сам Бог.
Міхал Голембьовський. Уривки з книжки «Марія як цариця і кадило»
фінансово.
Щиро дякуємо!
