На 26 серпня (яке для нас є безумовним святом Матері Божої Ченстоховської) в інших Церквах припадає літургійний спомин блаженної Марії від Ісуса Розп’ятого OCD — «маленької арабки».
Маріам Бауарді народилася 5 січня 1846 року в сім’ї арабів-мелькитів (східний католицький обряд), які мешкали у селі Ібелін у Галілеї. Батьки рано померли, дівчинкою заопікувався дядько-мусульманин. За деякий час його сім’я, разом із Маріам, перебралась до Александрії.
Дуже скоро життя дівчинки стало складним, оскільки дядько зібрався видати її заміж за одного з родичів. Маріам мала 13 років. Вона не хотіла заміжжя, сказавши дядькові, що вирішила зберігати дівочість заради Христа; не хотіла нав’язуваного родиною життя, тим більше що за відмову вийти заміж вона отримала гнів і насильство. Хоча на повідомлення про те, що її заручили, Маріам не влаштовувала гучних акцій, а просто подала дядькові на урочистій вечері своє відрізане волосся на таці. Цей крок викликав обурення її опікунів, до тієї міри, що дівчинку замкнули разом із рабинями дому, заборонивши брати участь у християнських богослужіннях.
У Маріам був брат, з яким її розлучили. У своєму складному становищі дівчинка вирішила написати до нього листа, а що пошти тоді не було, то просила дядькового службовця переказати послання. Службовець, сам мусульманин, став сперечатися з її «неправильним» християнським рішенням, зав’язалася дискусія про християнство та іслам, яка завершилася тим, що розлючений чоловік різонув дівчинку ножем по горлу й викинув на вулицю… Пізніше Маріам скаже, що її врятувало заступництво Богородиці Марії. Сталося це 7 вересня 1858 року. Дівчинка мала видіння: нею заопікувалася таємнича черниця, а потім привела до церкви і зникла. Там її знайшов місцевий священик, який потім представив її своєму єпископові. Відтоді Маріам стала переховуватися від родини й підробляти прислугою.
Пропрацювавши деякий час у багатих сім’ях у Лівані й Галілеї, дівчина вирішує вступити до Конгрегації сестер св. Йосипа. Потрапивши 1863 року до Франції, вона працює куховаркою, має місцеву славу «святої» (видужала після того, як втратила зір, а потім упала з великої висоти), її відвідують видіння, починаються перші екстази. Під час одного з них вона впала в чотириденний сон. Конгрегація спершу приймає її (у 19 років), потім відмовляється: дівчина виявилася містичкою, це може бути небезпечно, та й у будь-якому разі їй краще піти до якогось кляузурового (закритого) монастиря.
У червні 1867 року Маріам заново вступає до кармеліток у По (Pau). Там під час постулату з’являються в неї перші стигмати. Розпочинаючи новіціат, 21-річня Маріам прийняла ім’я сестри Марії від Ісуса Розп’ятого. Мала екстази, видіння, пророцтва, левітації. Ось що про неї писала настоятелька новіціату:
«Може, тут потрібне більш досвідчене перо, ніж моє, аби представити цю прекрасну душу, її шляхетність, простоту, смирення, любов до Бога і людей, її силу духа за несприятливих обставин, уповання на Бога, її рішучість у боротьбі з сатаною, який постійно на неї нападає, її любов до прихованого, звичайного життя. (…) Можемо тільки сказати, що якщо то не Бог викликав у ній усі ті явища, то наша послушниця тим більше гідна подиву, що, перебуваючи в моці сатани, вона залишалася вірною Богові, повністю Йому довіряла, була покірна й мала, ніколи не шукаючи для себе визнання з боку створінь, а шукаючи тільки волі Божої. Я ретельно досліджувала її почуття і стверджую, що вона ніколи не збочила зі шляху життя виключно для Бога».
Життя сестри Марії не було легким ні з якого погляду. Але ось що вона сама писала:
«Чи я радісна, чи сумна, — нехай Твоє святе ім’я буде благословенне, Господи! Чи я стривожена, чи спокійна, — нехай Твоє святе ім’я буде благословенне, Господи! Чи я страждаю, чи радію, — нехай Твоє святе ім’я буде благословенне, Господи! — І почула голос, який сказав мені: Довіра, довіра!… (…) Той, хто є паном хвороби, є також паном терпеливості…»
Разом із сестрами побувала в Індії, де в Мангалорі було засновано новий монастир, там і склала довічні обітниці. 20 серпня 1871 року вирушила з дев’ятьма співсестрами до Вифлеєма, де поставав новий монастир.
Так, по довгих днях молитов реалізувалася одна з найбільших її мрій — заснувати кармелітський монастир у Вифлеємі, а як єдина сестра, що знала арабську мову, вона стала його «будівничим». Сама вибирала місце для будівництва, чувала над робітниками, контролювала поставників, залагоджувала суперечки і «порпалась у вапні та піску» (як сама писала). Сердечністю, простотою та послужливістю завойовувала симпатії мешканців і працівників. Під кінець 1876 року сестри заселили новий монастир. Страждання, екстази і спокушування знову посилилися. Допомоги с. Марія шукала під серцем та в ногах Діви Марії, яка саме тут, у Вифлеємі, сповила Спасителя…
Вона писала:
«Я мешкаю в лоні своєї Матері, там знайшла свого Коханого… Біля стіп Марії віднайшла життя… Змій, дракон хотів мене вкусити і взяти моє життя… Марія мене кличе, і в цьому монастирі я залишусь назавжди. В ногах Марії віднайшла життя…»
Навесні 1878 року разом із матір’ю-настоятелькою вифлеємського монастиря с. Марія відвідала Назарет, місце під черговий монастир кармеліток босих. За нагоди відвідала місця, пов’язані з життям Марії. Довго молилася в гроті Втілення. Перебуваючи у Святій Землі, наша блаженна ще сильніше переживає таємниці життя Марії та Її роль у спасінні. Вираженням цього є такий прекрасний апокаліптичний текст:
«Видавалось мені, що бачу процесію дітей. На їх чолі Марія. Безліч зірок, подібних до тремтливих променів, ішли перед Нею. І я бачила, що Вона мала увійти в пересохлий сад, у якому дерева повсихали, за винятком кількох. То був немовби ліс дерев, але більше всохлих, ніж зелених. Вона увійшла до лісу. Одне дерево впало; було зелене. Вона взяла його на руки й піднесла, і чути було небесний спів. А земля і трава, де Вона проходила, зазеленіли наново і набрали вологи від самого вигляду Її тіні. Здається мені, що згори вітають Її, коли проходить; води в каналах прибували, а джерела били і випускали вгору воду, яка раділа. Від Її тіні раділа земля, покриваючись у Її тіні зеленню. Неприятель утікав перед Нею, втікав від Бога. Марія повернулась на своє місце у процесії, а зірки постійно йшли перед Нею. Зірки означають любов Бога, який завжди ступає перед Марією. Вона черпає з цієї любові, щоб дати її нам, бо ми належимо Марії, а Марія належить Богові, і Бог належить Їй. Все тремтить перед Нею, не тільки заради Неї, а заради любові, якою Бог Її обдаровує».
Маріам померла 1878 року, у віці 33 років, у Вифлеємському монастирі, до завершення будівництва монастиря у Назареті. 22 серпня 1878 року вона впала зі сходів, зламала ліву руку, після чого дивовижно швидко, майже блискавично розвинулася гангрена, і с. Маріам Бауарді померла 26 серпня.
Беатифікував її блаженний Йоан Павло ІІ у день 13 листопада 1983 року.
В сьогоднішніх буремних подіях на Сході християни можуть згадати, що мають таку могутню заступницю, містичку, яка знає, що жодна жертва не буває непотрібною.
За матеріалами: Израильский ивритоязычный викариат св. Иакова, Rose of Sharon
фінансово.
Щиро дякуємо!
